Не будуй хату з лободи — є цікавіші проекти

02.06.2004
Не будуй хату з лободи — є цікавіші проекти

Президент компанії «Гаразд Україна» Костянтин Бородайко.

      Спершу була масштабна реконструкція. Після неї архітектурно приваблива історична частина Івано-Франківська набула майже аристократичного блиску. За цю роботу групу архітекторів і будівельників у 2001 році нагородили Державною премією України. Потім обласний центр Прикарпаття охопив справжній будівельний бум — ошатні і комфортні житлові, торгові та офісні будівлі почали рости, як гірські гриби-красені після теплого серпневого дощу. На одній з прес-конференцій місцевий журналіст поважного віку резонно зауважив, що такого масштабного, швидкісного і якісного будівництва не спостерігалося ні за перших, ні за других «совітів», як, власне, й упродовж усієї 342-річної історії міста. Цю тенденцію підтвердив і міський голова Зеновій Шкутяк, зазначивши, що за співвідношенням обсягів зданих в експлуатацію новобудов і кількістю населення Івано-Франківськ нині в Україні поступається лише столиці.

      У чому ж розгадка прикарпатського феномену, адже 240-тисячний Івано-Франківськ не належить до числа вітчизняних промислових гігантів і за рівнем концентрації капіталу, вочевидь, поступається доброму десятку українських міст? Про це, а також про стан і перспективи сучасного містобудування — наша розмова з президентом створеної сім років тому будівельно-інвестиційної компанії «Гаразд Україна» Костянтином БОРОДАЙКОМ.

 

«Офшорний» комплімент владі

      — Пане Костянтине, то чим же зумовлений будівельний бум в Івано-Франківську, помічений і мешканцями, і гостями міста?

      — Як на мою думку, в цьому передусім заслуга міської та обласної влад. Я маю можливість порівнювати умови роботи, тобто технологію узгодження намірів і планів, скажімо, в Києві й в нашому місті. Мушу об'єктивно визнати, що Івано-Франківськ порівняно з іншими регіонами держави — взагалі — як офшорна зона для розвитку бізнесу. Тут немає звичних для українського чиновництва бюрократичних лабіринтів, в яких губляться ділові ініціативи. Все спрощено до рівня необхідних формальностей. Основа успіху — сприяння реалізації обгрунтованих бізнес-ідей.

      — І створення конкурентного середовища.

      — Так, завдяки продуманому формуванню в Івано-Франківську бізнесової політики склалася досить жорстка, але здорова конкуренція. Ринок будівництва в нас задіяний не на 100, а на всі, так би мовити, 300 відсотків.

      — Це вигідно покупцям житла?

      — Звичайно. Порівнюючи, приміром, зі Львовом, у нас при таких же якості й затратах на будівництво реалізація житла буває вдвічі дешевшою. Різниця в ціні досягається і за рахунок того, що ми працюємо без посередників — наше бюро нерухомості «Надія» реалізує тільки квартири від компанії «Гаразд Україна».

      — І яка їхня вартість?

      — Передусім ціна залежить від класу помешкань і розташування будинку. В історичній або наближеній до неї частинах міста ми витрачаємо додаткові кошти на викуп старих приватних будинків, аби на їхньому місці збудувати багатоповерхівку, на заміну зношених комунікацій. Виходячи із затратного механізму, формується ціна квадратного метра. По вулиці Шевченка нам, з моєї точки зору, вдалося реалізувати два вдалих проекти. Елітне житло там торік ми реалізували по 1500 гривень за квадратний метр, по вулиці Вовчинецькій — навіть по 1000 гривень за таку ж площу.

      — Що означає елітне житло: можливість його придбання тільки політичною і бізнесовою елітою?

      — Ні, компанія «Гаразд Україна» усе будує, дотримуючись високих стандартів якості, тому наші об'єкти, сподіваюся, стали прикрасою міста. Темпи будівництва динамічно зростають — нинішнього року плануємо здати приблизно 30 тисяч квадратних метрів житла. Працюємо з висококласними івано-франківськими проектантами з «Діпроміста» та фірми «Арка». Наші будинки (нині одночасно ведемо 18 об'єктів) зводяться з використанням найновітніших матеріалів, за новими європейськими технологіями: з усіма елементами теплозбереження, триметровою, від підлоги до стелі, висотою квартир, пластиковою столяркою німецької фірми «КБЕ» або дорогими дерев'яними вікнами зі склопакетами. Будинки монолітно-каркасного типу дають можливість майбутнім власникам моделювати своє помешкання та його інтер'єр у залежності від складу сім'ї, смаків та вподобань. Що стосується відмінності ціни квадратного метра житла по вулицях Шевченка і Вовчинецькій, то вона зовсім не пов'язана з рівнем якості. Якість скрізь — однаково висока. Це виробнича філософія нашої компанії.

      — Окрім житла, ви також споруджуєте об'єкти соціального призначення.

      — Так, у нашому послужному списку вже і приміщення банку, кількох великих торговельних центрів та офісів. Нині спільно з львівською фірмою «Арсен» освоюємо будівництво мегамаркету, площа якого 12 тисяч квадратних метрів, у районі вулиць Стуса та Миколайчука. У найближчих планах — спорудження в Івано-Франківську цілорічної ковзанки.

Чим більше зон, тим комфортніше життя?

      — Мабуть, ніхто з іванофранківців та гостей Прикарпаття не заперечить вишуканість новобудов, які останніми роками з'явилися в нашому місті, однак доводилося чути сумніви щодо доцільності ущільнення його центральної частини.

      — Як на мене, міською архітектурою керують досить кваліфіковані люди, які приймають рішення, зважаючи на рекомендації технічної ради. Щодо щільності забудови, то я впевнений: якщо робота робиться фахово, з урахуванням сучасних тенденцій архітектури і містобудування, то новозведений будинок гармонійно впишеться і вдало доповнить існуюче архітектурне середовище. У середньовічних галицьких містах і містечках забудова центрів була майже скрізь суцільною. Якщо хтось думає, що тепер усе вирішують гроші, то він глибоко помиляється. Повірте, такого жорсткого контролю за рекреаційними зонами і ландшафтними прив'язками, як в Івано-Франківську, в Україні ще треба пошукати. Крім того, на відміну від інших міст, зокрема й столиці, Івано-Франківськ подобається мені тим, що має чітке зонування: ринкова зона, насичена торгівлею; так звана «стометрівка» — банками, офісами, затишними кав'ярнями; відпочинкова зона — великим парком, озером і стадіоном. Спальні мікрорайони відповідають своїй назві.

      — На території колишнього пивзаводу, яку ви освоюєте, залишилося приміщення солодовні, що має історико-архітектурну цінність. Якщо провести паралель, то чи зможуть будинки, зведені вашою фірмою, років так через сто теж претендувати на табличку з написом «Архітектурна цінність. Охороняється державою»?

      — Скажу відверто: палаци вельмож чи суспільно значимі об'єкти, які зводилися в давніші часи, значно вищі за класом, ніж сучасні. Індустрія постачання будматеріалів нині конвеєрна. Раніше, у ХVIII—ХІХ століттях, облицювальну крихту неймовірної гами кольорів на Прикарпаття завозили з Італії у льняних мішках. Хоча ми й тепер намагаємося зовні максимально наситити будинки архітектурними елементами, аби вони вдало вписувалися в характер і колорит вулиць та майданів, на яких стоятимуть.

      Стосовно пам'яток архітектури, то компанія підписала договір про збереження двох таких об'єктів і ставиться до них надзвичайно трепетно. Настільки, що ми, будівельники, до реставраційних робіт хочемо залучити солідну спеціалізовану львівську фірму. В оновленому приміщенні солодовні плануємо встановити міні-лінію з виготовлення пива і обладнати там, на європейський зразок, престижний паб.

      — Повернемося до житла. На сьогоднішній день цілком очевидно, що       для більшості населення, зокрема молодим сім'ям, ваші елітні квартири — не по кишені.

      — Ринок житла ускладнюється подорожчанням будматеріалів, а з уведенням ПДВ знову зросте вартість квартир. У цьому нашої вини немає — такі правила запроваджують на високому владному рівні. Свої обіцянки ми виконуємо і є фактично єдиною будівельною фірмою в Івано-Франківську, яка від початку укладання угоди до моменту введення житла в експлуатацію не змінює обумовленої ціни, навіть якщо це інколи може обернутися для нас певними збитками. Честь фірми у дотриманні слова, не залежно від несприятливих зовнішніх чинників, — одна з головних складових нашої стратегії досягнення успіху.

      Водночас до придбання житла ми намагатимемося залучити якомога ширший спектр населення. Зараз працюємо з одним потужним українським банком над умовами реалізації програми під іпотечне довготермінове —до 8 років із невеликою відсотковою ставкою — кредитування будівництва житла для молодих сімей. Цей пілотний проект з назвою «Дороге житло за низькими цінами» плануємо реалізувати у Броварах під Києвом та в місті Калуші.

      — Отже, ваші будівельні інтереси вже виходять за межі Івано-Франківська?

      — Наше представництво діє в Києві, де ми успішно, як нам здається, починаємо освоювати столичний будівельний ринок. Крім того, маємо намір спорудити кілька житлових будинків у містах Прикарпаття.

У грошах — не щастя, а гормони росту

      — Ви, тобто керівництво компанії, яке визначає її стратегію розвитку, — напевне, люди заможні. Чи не заважає добробут, якого ви досягнули, розуміти проблеми так званих рядових співвітчизників, чий рівень життя, за статистикою, — один з найнижчих у Європі?

      — Ми не надто відірвані від життя простих людей: я сам народився і виріс в івано-франківській трудовій сім'ї. Ми живемо реальним життям і не розцінюємо гроші як самоціль. Зароблені капітали — це просто гормони росту нашої фірми і не більше.

      — Можна проілюструвати конкретним прикладом?

      — Мабуть, мало хто з місцевих фірм чи підприємців похвалиться тим, що безоплатно надає у власність своїм працівникам добротні квартири. Торік шість наших працівників одержали ключі від нових помешкань, щоправда, на умовах контракту, який зобов'язує їх протягом наступних п'яти років працювати в компанії.

      — Це не представники керівного складу «Гаразду України»?

      — Ні, це — спеціалісти.

      — Ви так високо їх цінуєте?

      — Я безмежно вдячний Господу Богу за те, що наш колектив склався з людей, які передусім сповідують принципи християнської моралі. Звичайно, не просто було знайти однодумців, які б підпорядкували себе жорстким вимогам і критеріям — з-поміж іншого запроваджено сувору заборону на вживання алкоголю в робочий час — від управлінського апарату до рядового будівельника (в компанії нині працює приблизно 600 чоловік). У нас високо цінують інтелект, ініціативу і відповідальність. Ніхто, як вовки за здобиччю, за грошима не ганяється, але існує ефективна система стимулювання сумлінної праці.

      — Чи можна говорити про те, що рівень зарплати ваших працівників дозволяє їм нормально жити сьогодні і безбоязно дивитися у завтрашній день, тобто не пускатися в ризиковані закордонні мандри?

      — Наші можливості поки що значною мірою обмежені існуючими в державі економічними умовами і правовим полем, в якому доводиться працювати, тому говорити про західноєвропейський рівень оплати праці ще зарано, однак він значно вищий, ніж середньостатистичний по області. Люди зважують, що їм вигідніше — ризик, відірваність від сім'ї і вищі заробітки в Західній Європі чи стабільна, добре оплачувана робота в рідних краях і життя у звичному етнічному середовищі. Намічається зворотний процес: чимало прикарпатців повертаються з Європи і Росії додому та влаштовуються до нас на роботу. Так і має бути. Це — нормально. Не нормально, коли в державі відбувається навальний відтік за кордон найкваліфікованішої робочої сили і суспільно активних громадян, що вже, напевне, сягнуло масштабів проблеми національної безпеки.

      В Україні достатньо природних ресурсів, інтелектуального потенціалу для того, аби зробити заможним і щасливим життя наших співвітчизників. Ми не тільки в це віримо, а й виконуємо частку цієї роботи. У назві компанії закладено оптимістичне для всього суспільства начало — «Гаразд Україна», тобто давайте старатися, аби і в нас, і у вас усе було гаразд.

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>