Пришестя Приходька

      Дуже схоже на те, що і кіношники, і публіка змирилися з думкою, що кіно в Україні вже, мабуть, не буде. Було ж, дзенькнули своїм золотим у світову скарбничку, для історичного гонору досить,  а нині куди тягатися з сучасними кінематографічними монстрами. Справжніх буйних мало — раз, пасіонарність  в українців завжди трохи шкутильгала — два,  німецького порядку і прагматичності тут зроду не розуміли — три, лічилочку можна продовжувати до плюс-мінус безкінечностi. Доволі несподівано на кіногоризонті на генеральському рівні замаячила фігура режисера, керівника компанії ПРО-ТБ Віктора Приходька. Кінематографічна освіта — Iнститут імені Карпенка-Карого, досвід роботи в Москві, у західних компаніях, успішна продакшн-студія ПРО-ТБ, прагматик, західний тип менеджера.  Восени минулого року він з подачі й благословіння Миколи Мащенка очолив кіностудію імені Довженка, півроку нова мітла мете по-новому, наводить порядки, намагається зробити студію адекватною часу і місцю. Найактивніше покоління українських кінематографістів — 60-70-річні — сприйняли його в штики, анонімки, викривальні інтерв'ю у газетах, колективні листи до своїх сюзеренів  нагорі. Не «сковирнули». Міцний горішок. У минулий четвер Віктор Приходько завітав на «ПодіУМ» «України молодої» і витримав ще одне випробування — перехресним вогнем запитань наших журналістів. Після цієї зустрічі надія на воскресіння вітчизняного кінематографа у нас воскресла, рекомендуємо і вам прочитати це інтерв'ю — для оптимізму.

Студійні дослідження з українського пияцтва

      — Пане Вікторе, перше, що ви зробили, коли прийшли директором на кіностудію, — ввели сухий закон. Це був продуманий акт епатажу чи виробнича необхідність?

      — Мені здалося, що це потрібно зробити негайно. Тому що наша країна, може, не така, як Росія, але досить питуща у порівнянні з іншими, а кінематографічна спільнота особливо виділяється на цьому тлі. Скажімо, я пам'ятаю видатних митців, яких у сім годин ранку вже зустрічав досить нетверезими. Я місяць працював у Австралії і за цей час один раз бачив людей напідпитку, то були ірландці, які виходили з ірландського пабу. Вони не були п'яні, тільки трошки веселіші, ніж звичайно, співали. У нас тверезу людину не можна зустріти, як можна працювати?

      — Серед журналістів це питання теж актуальне.

      — У журналістів, може, це не так страшно. Ну, написав він статтю, дома набрав на комп'ютері, але якщо люди не можуть потрапити у ворота центральної прохідної, то вже проблема. Розумієте, то вже загальний дух, коли всі так живуть — ми нічого не робимо, ми нічого не одержуємо, але з ранку вже п'яні. Зате коли очі в них трошки промилися, вони, може, побачили, що насправді діється на цій кіностудії, бо справи досить кепські. Наступного дня, як мене призначили, я зробив фотоальбом і невеличкий фільм хвилин на 12—15 про стан справ на кіностудії. Рівно через рік, думаю, всім покажу цей фільм. Я не став показувати його зразу, щоб нікого не ображати, не казати, що це вони довели кіностудію до такого стану.

      — І зараз на кіностудії не п'ють?

      — Буває. Я вам скажу, хто п'є, як не дивно, але то не наші. ТЕТ кілька разів піймали на тому, що їм було важко знайти вихід із кіностудії, але ми їм допоможемо. Тому що з 15 червня у нас вводиться комп'ютерна система прохідної, будуть магнітні картки, які відбиратимуть у людей, помічених на кіностудії у нетверезому вигляді. У нас великий охоронний комплекс, уже монтується система відеонагляду за  кіностудією — близько 50 камер, і після 15-го я хочу ввести премію для охоронців — 100 гривень тому, хто впіймає п’яного. Останніх виловимо назавжди.

      — Не є державною таємницею, що 99 відсотків фільмів, знятих останнім часом українськими режисерами, є дуже поганими, але про це не прийнято говорити відверто. Найважче українським кінокритикам, бо якщо ти пишеш об'єктивно, то автоматично стаєш ворогом народу і виглядаєш непатріотично.

      — А мені здається непатріотичним знімати погане кіно.

      — Після призначення директором кіностудії ви у своїх інтерв'ю сказали, що українське кіно погане, що молоді кадри слабкі, а найкраще кіно знімають у Голлівуді. Це теж прозвучало досить епатажно.

      — Ви розумієте, це так само непатріотично сказати, що в Америці роблять найкращі машини, а наші «Запорожці» не найкращі. Але це залізяка, і скільки б не піднімали мито на ввезення, все одно вона буде залізякою і кращою від цього не стане. Людина, яка хоч раз їздила на японській чи американській машині, ніколи, ні за яких умов не сяде на українську або особливо на російську машину. Це саме стосується і кіно. Якщо ви працювали в західних групах, а я працював у кількох країнах, то в таких умовах, як у нас, уже неможливо працювати. Коли зразу після Нового року приїжджали 4 американські продюсери від Роджера Кормана дивитися нашу кіностудію, вони сказали, що це дуже цікаво, і втекли в Бухарест зі своїми двома проектами. А ті, які були з Hollmark два тижні тому, вже зацікавилися, зараз ми з ними активно листуємося, і йдеться про спільне виробництво одного історичного фільму. Зараз розглядається наша участь у проекті Романа Поланськи «Олівер Твіст». Можливо, ми надамо послуги — робитимемо костюми, даватимемо ті, які є, виготовлятимемо реквізит. Я домовлявся, що деяких людей ми відправимо до них у групу попрацювати, а насправді подивитися, як буває, постажуватися.

      — Зараз у Східній Європі дуже потужно піднялися кіностудії у Бухаресті,  Празі, туди усі їдуть знімати, тому що там високий рівень послуг і нижчі ціни, ніж у Голлівуді чи в Західній Європі. Є «Мосфільм», є велика кіностудія в Будапешті. А в нас у 80-х роках приїздив знімати фільм Петер  Фляйшман, подивився і сказав, мовляв, більше я сюди не приїду. Тому що за погані послуги на вашій кіностудії деруть великі гроші. Чи буде реалізм у співвідношенні послуг і цін на них?

      — Це не питання кіностудії, це питання всієї країни. Якщо ми інтегруємося до Європи, ми повинні переймати її рівень цінностей і послуг. У американців, приміром, дуже жорсткі й дуже високі як для нас вимоги до готелів, вони ні за які гроші не приїдуть працювати на кіностудію, де в такому стані туалети, де погана дорога, де немає паркінгу для автомобілів і не працює зв'язок. У Празі досить пристойний рівень на сьогоднішній день, і ціни там не набагато нижчі, ніж у Франції. У Бухаресті нижчі ціни, але гірший рівень, та вони вже вийшли на межу, починаючи з якої, в Румунії знімають декілька великобюджетних фільмів на рік. Гадаю, що через рік ми зможемо пропонувати себе як студію, на якій можна знімати пристойне кіно.

      Але є важливі речі, які не входять у нашу компетенцію, — аеропорти, готелі, ресторани, страхування. Ви знаєте, що наша країна не може підпасти під їхній complishion bond, це система страхування і зірок, і проектів, і грошей, і фільмів, і негативів. То великий комплекс умов. До нас узимку мали приїхати з Америки і з Австралії — люди з двох боків, але з одного проекту, і не приїхали. Виявилося, що для того, щоб потрапити в Україну, треба візи, які коштують десь 250 доларів. Вони навіть згодні були б заплатити за візу, але на кордоні, а відправляти паспорти в Вашингтон і очікувати три тижні, а потім ще й думати: отримаю — не отримаю. Нема візи — до побачення. А яке має до цього відношення кіностудія, як ми можемо виправити ситуацію?

      Серед студій, звичайно, є конкуренція. Два чи три тижні тому приїжджав Карен Шахназаров (директор «Мосфільму»), привозив свій фільм і приходив до нас на кіностудію. «Мосфільм» більший за обсягом і на сьогоднішній день краще оснащений, але Москва — надзвичайно непривабливе, особливо для західних людей, місто. Транспортом їздити по Москві не можна, вона перевантажена, люди брешуть, люди крадуть, п'ють, не приходять на зустріч, забувають зробити. Тому це місто надзвичайно некомфортне у західному розумінні, надзвичайно агресивне і самозакохане, а насправді велика і пафосна провінція. І туди західні фільми ідуть тільки тому, що Москва — відоме місто. Скажімо, «Джеймс Бонд» знімали колись у Москві, за сценарієм дія відбувалася в Пітері і в Москві хвилин 30, так от, у Пітері вони знімали два дні і в Москві — один. Усе інше побудували у себе в Лондоні.

      На сьогоднішній день, я впевнений у цьому, ми маємо можливість зробити найкращу студію у Східній Європі. Якщо вона буде чиста, охайна і на ній працюватимуть нормальні люди, які знають мову й етикет щонайменше. Кіноіндустрія, як не дивно, росте, і ми наразі маємо вигідну позицію. Усі нові члени ЄС мають виконувати певні зобов'язання, які стосуються не тільки якості, а й вартості послуг. Вони змушенi вiдчутно пiдняти цiни, а ми ще маємо можливість тримати якщо не демпінгові, то значно нижчі ціни, ніж у всьому світі. Київ — насправді  дуже комфортне місто. У нас трохи погано з транспортом, ДАІ не існує, але це можна виправити. Для зарубіжних партнерів важливо швидко пройти митницю, щоб там стояли нормальні автомобілі, щоб були туалети чисті і телефони з кнопками, а не з дисками. Люди повинні відчувати себе комфортно, і тоді їм захочеться тут працювати.

Логопед для зірки

      — Коли Кіра Муратова представляла фільм «Другорядні люди», сказала, що ніколи більше не буде озвучувати свої фільми в Україні, бо зробили звук у моно i дуже поганої якості. Чи можливо, щоб у такій великій країні як Україна не було сучасної системи озвучення і дубляжу?

      — Система для озвучення Dolby Surround уже замовлена, проведений тендер, є фірма, яка її поставляє і вже є гроші, закладені в бюджеті. Там ще довгий процес інсталювання, але вже наприкінці осені в п'ятому тон-ательє у нас стоятиме система перезапису і озвучення Dolby Surround. Повірте мені, є багато країн, у яких її немає. Це дуже дорога система, вона коштує десь 700 тисяч доларів, її не всі можуть собі дозволити, а особливо за умови, коли вiдсутнiй прокат.

      — Але ж через відсутність цієї системи фактично жоден вітчизняний фільм не може вийти в прокат.

      — Англійський статистичний довідник щодо прокату в Англії свiдчить,що американський прокат у Британiї становить 95%, а на всі інші країни разом припадає 5%, це у всьому світі таке. Державна прокатна мережа, вибачаюсь, здохла і навряд чи вона оживе, існуючий прокат у нас — приватний, i ви не можете пiдприємцю  сказати: дивися, оце дуже важливе українське кіно, «прокатуй». Як ви можете примусити його «прокатувати» «Гетьмана Мазепу», коли в нього 4 людини прийдуть і жодна не досидить до середини фільму. То є бізнес. Ви його можете примусити тільки одним, якщо дасте хороший україномовний фільм, на який підуть. У Росії, до речі, теж не такі гарні справи, як вони розповідають в інтерв'ю. У них у прокаті російського кіно дуже мало і на дуже короткий термін. Реально, якщо порахувати не сеанси, а як у Франції рахують зайняті стільці, то це тільки два фільми — «Бумер» і «Антикіллер», які повернули гроші. А всі інші для пафосу витрачають величезні гроші на рекламу, щоб показати: у мене був прокат, але там бізнесу ніякого.

      Більше того, зараз іде технічна революція в кiно, світ переходить на систему так званого електронного прокату. Це коли електронні кінотеатри з величезним екраном, з Dolby Surround, відпрацьована система кодування, що не можна більше сеансів зробити, ніж потрібно. Вони вже досягли якості кіношного кінотеатру, значно подешевшали за останній рік, зараз у Росії, у Європі, в Америці є мережі таких кінотеатрів. Тобто йдеться про те, що кіноплівка взагалі поступово виходить з обігу в кінематографі, і найближчим часом — 5-10 років — тільки великі любителі будуть знімати на плівці. І оцей кінопрокат, мабуть, відродиться, але це не означає, що будуть дивитися українське кіно. Будуть дивитися те, що схочуть люди. Вибирають насправді не Міністерство культури, не прокатчики, не ми з вами, а люди. Якщо це й поганенька «Троя», але там є Бред Пітт, глядач піде на це кіно. А на Іванова-Петрова-Сидорова, поки з нього не зробили зірку, не піде. У нас сьогодні в Україні, так як і в Росії, зірки, яка б гарантувала фільму успіх, касу, немає.

      — На кіностудії Довженка було багато своїх зірок, зіркових фільмів, чому ж із них не роблять культу? От, скажімо, Маргарита Криніцина, яка своєю Пронею прославила кіностудію, півроку лежить у лікарні. Вона розказала в інтерв'ю одній московській газеті, що за цей час у неї було лише двоє колег — ні чиновників культурних, ні кіношників, нікого. Чому ви не займетеся своїми, ще живими, зірками?

      — Тиждень тому зареєстровано благодійний фонд розвитку українського кіно, створений за моєю ініціативою. Ще раніше ми запропонували нашим студійним митцям і Бєлікову в Спілці написати список людей, які зробили великий внесок у наше кіно і потребують допомоги. На сьогоднішній день це 12 прізвищ, найбільше там вдів наших видатних митців — це вдова Брондукова, вдова Параджанова, вдова Миколайчука, вдова Миколи Гринька, Олялін, Криніцина, Степанков живі, слава Богу. 12 людей, які вже з травня отримують 500 гривень на місяць пенсії. А щодо наочної агітації, яку ви мали на увазі, зараз триває велика реконструкція всієї кіностудії і там буде багато і лайт-боксів, і на першому павільйоні висітимуть величезні плакати із зірками, з нашими фільмами. Ще треба десь 6 тижнів, щоб зробити це технічно, тому що їх не можна вішати на драні стіни. Але це вже робиться, і повірте, буде готове дуже скоро.

      — Яке б не було погане російське кіно, але вони зараз піймали таку виграшну хвилю як продукування серіалів.

      — Це не має відношення до кіно.

      — Це телепродукція, але серіали породили низку надзвичайно популярних зірок. І якщо зрідка якийсь серіал знімається у нас в Україні, то швидше запросять російських зірок, ніж візьмуть наших. Чому в нас так мало серіалів?

      — У нас не мало серіалів. По-перше, процентів 10 серіалів московських знімається в Україні. На ПРО-ТБ ми знімали щонайменше 3 серіали на рік для НТБ і для РТР, просто треба уважно дивитися титри. «Ілюзіон», «1+1», ПРО-ТБ знімають досить багато серіалів. У Європі проект не вважається серйозним, якщо до нього не залучено щонайменше три країни — це і відповідне фінансування, і «потрiйний» прокат. І тому якщо ви уважно подивитеся на французькі, італійські та німецькі фільми, ви побачите, що в них у всіх є італійські, німецькі зірки. Люди не йдуть на оператора, майже ніколи не йдуть на режисера, вони йдуть на зірок, і систему зірок ніхто не відміняв. Тепер щодо українських і російських зірок. По-перше, всі зірки серіалів — це театральні актори, усі другорядні ролі в цих серіалах виконують українські актори, Горянський уже зірка, його дуже багато запрошують на російські серіали. Але — є велика проблема: акцент. Серіали знімаються уже за новітньою технологією, з живим звуком, і зараз кіно так буде зніматися — як у всьому світі, а актори мають акцент. Тому французькі актори не знімаються в Голлівуді, іспанські актори знімаються як іспанці, Шварценеггер знімається як якийсь там пришелець, чи робот, чи із Голландії Тюльпан, чи хтось іще, але нiколи як щирий американець. І українці говорять російською мовою із сильним українським акцентом, тому на головні ролі вони, на жаль, не можуть претендувати. Ми акцент просто не чуємо, росіяни його чують і для них то некомфортно,  тому Горянський як такий дурник з України може бути, Вєрка Сердючка як дура з України може бути, а як героїв-любовників із геканням і хеканням їх не сприймають. Їм треба тільки займатися з логопедом, але в дорослому віці майже неможливо позбавитися акценту, а дублювати дуже дорого і технічно складно. Оце є вада наших українських акторів, на жаль.

      — А україномовні серіали — це реально?

      — Україномовні серіали дуже важко робити. Це бізнес, як і кіно. Чому кіно на сьогоднішній день нема? Бо воно не є бізнесом. Якщо кіно приноситиме хоч 5 вiдсоткiв  прибутку, буде стояти така ж черга, як за місцями для бензоколонок. Кіно навіть теоретично не може сьогодні принести зиск. Цим займаються або фанатики, або люди, яким це просто цікаво. От я — фанатик, я буду фінансувати в цьому році один або два немалобюджетних кінофільми. Скажімо, зробили україно-чеський фільм «Кровні узи» Княжицький і Сивкович, Сивкович профінансував півфільму, півфільму профінансувало чеське міністерство культури, але це його власні гроші, потраченi на  власний розсуд. Фільм грошей не принесе. А серіали приносять за однієї умови — якщо вони будуть продані на єдиний існуючий для нас ринок — російський.

      — Пане Вікторе, коли ви останній раз були в кінотеатрі?

      — Вчора.

      — Які ваші враження і чи встигаєте ви слідкувати за голлівудськими та іншими новинками?

      — У мене вдома близько 300 відеокасет. Я зараз куплю ще більше, з частини колекції зроблю дублікати і на кіностудії буде бібліотека класичних фільмів. Слава піратам, ми трошки маємо можливість те все побачити в хорошій якості. Я навіть знайшов два фільми на DVD Террі Гілліама, то мій добрий знайомий, тож відправлю йому подарунок від українських піратів, щоб він бачив, що в Україні його фільми дивляться. Я дивлюся дуже багато на DVD і в кінотеатрах буваю часто, але ж ви знаєте, що там іде — попса, фільми для тінейджерів. Хороші фільми в кінотеатрах не можуть приносити гроші, тому вони рідко потрапляють у прокат. А вчора дивився слабеньку «Трою», на жаль.

      — Чому слабеньку?

      — Не знаю, не вийшло, не всі фільми робляться шедеврами. Є статистика, що тільки один із 5 фільмів у Голлівуді повертає гроші, 4 фільми збиткові. За неофіційними підрахунками (не тими, які ви бачите у глянцевих тінейджерських журналах, що той зібрав 30 мільйонів, той 40, це нічого не значить), щоб картина вийшла на рівень самоокупності, на нуль, вона повинна зібрати три бюджети, далі вже йде прибуток.

Які люди i не в Голлівуді, або Гурток імені Тарантіно

      — Є таке поняття в політиці «сто днів». Ви працюєте директором уже півроку, через рік, кажете, на студії буде зовсім інша ситуація. За рахунок чого вона буде — це  бюджетні кошти чи ви так добре всіх переконуєте  вкладати гроші в збиткове кіно на невизначене майбутнє...

      — У фонду розвитку українського кіно вже є ресурс фінансування,  і  за рахунок цього ми будемо дофінансовувати проекти, які вважаємо цікавими, доплачувати різницю у зарплатні між комерційними фільмами і державними, продюсувати, фінансувати проекти більш експериментальні, молодіжні. Молодіжний проект, який ми жартома називаємо «Творче об'єднання імені Тарантіно», уже діє, знов-таки він почався на мої власні гроші й компанії ПРО-ТБ. Уже є сайт, є 30 сценаріїв, які принесли молоді хлопчики й дівчатка, два з них точно будуть запущені найближчим часом у виробництво — загалом планується 50 короткометражних фільмів на рік. Умови дуже прості, у них буде група, транспорт, техніка і близько 1000 гривень на дрібні витрати, все інше вони мають зробити самі. Тиждень на зйомку і тиждень на монтаж, цього досить — не для того, щоб зробити шедевр,  а для того, щоб побачити, є у людини хист  чи нема. Я абсолютно впевнений, що кіно — не та професія, якій  можна навчити. Ми шукаємо таланти будь-якого віку, будь-якої національності й будь-якої освіти. Найбільше я вірю в те, що хист до кіно мають люди з технічною освітою, як не дивно. Я вірю в фанатиків, у тих людей, які дуже хочуть знімати кіно, і не для того, щоб заробляти гроші. Якщо у вас є фільм хоч на 5 хвилин, хоч кліп, але  він переконав усіх, у вас є все — робота, гроші  і перспектива. Я зробив на другому курсі комедію «01» із «Лицедіями», і мене запросили на Центральне телебачення у Москву. Склав на два роки наперед екзамени і працював у Останкіно, у відділі розважальних програм, а тут навчання йшло само по собі. Я перший і, може, останній, на жаль, хто замість дипломної роботи робив на кіностудії Довженка повнометражну картину. То були радянські часи,  але зараз те ж саме. Якщо людина показала, що вона щось уміє професійно, у неї немає проблем..

      — Пане Вікторе, скажіть будь-ласка, як у вас із державним фінансуванням і моральною підтримкою влади?

      — У нас інших грошей, крім державних, немає. У бюджеті в цьому році було закладено 18,2 мільйона гривень на переоснащення всього кінематографа, з них на кіностудію Довженка нам вдалося забрати 16 мільйонів, а ще 19 мільйонів передбачено на кіновиробництво. На жаль, нам не виділяють грошей на утримання кіностудії, на ремонт, ми не бюджетна організація і живемо повністю за свій рахунок. Усі ремонти робимо за гроші, які заробляє кіностудія, і гроші, які інвестують мої друзі і я сам. Держава, на жаль, зробила нам не дуже приємну послугу: з нового року нас позбавлено пільг на податок на землю. Раніше кіностудії,  театри і всі інші заклади культури не платили цей податок, тепер кіностудія повинна платити майже 180 тисяч щомісячно тільки податку на землю. Для нас це надзвичайно велика сума. А ще ж є закон, за яким ми нікуди не можемо витрачати гроші, доки не виплатимо всі податки, потім зарплатню. І виявляється, що гроші, виділені державою на виробництво, знов повертаються у державу у вигляді податків. То є дивним, і я не знаю, як це можна вирішити. Ми до міністерства зробили листи, вони теж, у свою чергу, писатимуть, але листування може тривати скільки завгодно, а гроші ми повинні щомісяця відправляти і відправляємо. І друге, змінилася ситуація з орендарями. На кіностудії було під 100 орендарів, ми залишили близько 40, які пов'язані з кіно- чи телевиробництвом. При цьому сума надходжень залишилася майже на тому рівні  — підняли трошки розцінки. Але Держмайно вирішило, що їм мало грошей, і якщо раніше вони брали 30 відсотків від орендних грошей,  то зараз беруть 70.  Виявляється, що ми взагалі нічого не можемо заробляти, а платити повинні значно більше.

      — Кажуть, певні люди хочуть захопити вашу територію.

      — А її неможливо захопити.То пишуть, що я вже і сад продав, і кіностудію, і все інше продаю. По-перше, це заклад культури і його неможливо приватизувати, по-друге, то є національний заклад — і цей статус дає подвійний захист, і по-третє, це охоронна зона архітектурної пам'ятки. Там були ще до мене, кілька років тому, домовленості про будівництво будинків на кіностудії. На жаль, їх не можна скасувати, і певну кількість, швидше за все, побудують, але не в історичній зоні.

      — А працівникам кіностудії там виділятимуть квартири, чи який із цих будинків зиск для кіностудії?

      — Раніше 10-15-20 відсотків — у кожному випадку свій відсоток — квартир ішли тій організації, яка надала майданчик. Так, Микола Павлович Мащенко свого часу роздав людям більше ста квартир. Я розумію, що то правильно з моральної точки зору, але з економічної, на жаль, ні. По-перше, люди сидять — не працюють, а чекають квартиру, отримують житло і наступного дня звільняються з кіностудії. Більше того, є люди, які отримали вже по дві квартири, є ті, які зараз судяться між собою за них. Це жах. Ніде в світі, ні в якого Спілберга чи Лукаса ніхто не роздає квартири в Голлівуді.

      — Але ж там кіномитці мають зарплату, на яку можуть купити квартиру.

      —  Я за те, щоб i в нас люди отримували платню, на яку могли купити собі квартиру, і тоді все буде нормально. Тому якщо будуватимуться нові будинки, ми від них братимемо послугами на будівництво, на реконструкцію кіностудії. Нам побудують нові павільйони. То буде зиск для кіностудії назавжди, павільйони залишаться щонайменше на 50 років, вони працюватимуть і приноситимуть грошi кіностудії  і її працівникам. А роздавати  квартири — це відкушувати від кіностудії шматочки і викидати.

      — Нові павільйони ж, напевне, будуватимуться за новими стандартами? Розкажіть, що там буде нового?

      — А ви знаєте, що в старих, для порівняння? Річ у тім, що старі павільйони були побудовані під радянське кіно, яке чомусь завжди знімалося під дубляж, і нікого не цікавило, який там звук, яке відлуння від стін, від підлоги. Вони зроблені з гнилої дошки, до речі, у першому павільйоні є така особливість, що два тижні навесні, коли настає шлюбний період у якихось блох, вони кусаються дуже боляче. Оці всі підлоги замінять на бетонні поліровані,  на яких можна їздити камерами, тралерами, все на західний манер. Вони повинні бути забудовані так, щоб будь-яка західна група приїхала і все тут упізнала. Знаєте, як у всьому світі ви приїжджаєте в «Шератон» — і він усюди — і в Саудівській Аравії, і в Мічигані — абсолютно однаковий. Тому і в Лос-Анджелесі, і в нас павільйони повинні виглядати ідентично, тільки вони їх там охолоджують, бо дуже жарко, а ми будемо підігрівати — ось і вся різниця.

      — Ще таке питання, яке зараз у всіх на вустах. Чи технічно ми спроможні провести «Євробачення» на гідному рівні?

      — Я, чесно кажучи, не знаю. По-перше,  дуже приємно, що Україна перемогла, Руслана — симпатична дівчина, енергійна, організована й абсолютно справедливо  перемогла. По-друге, навіть якщо ми зробимо «Євробачення» не на «п'ятірку», а на «четвірку», бо погано зробити це ніхто не дозволить, все-таки найголовніше — це не п'ять мільйонів євро, а досвід. Це буде якісний стрибок для нас — і технічний, і кадровий.

І ставок, і садок, і... ангар для дирижаблів

      — Кіностудія не збирається організувати якийсь фестиваль?

      — Нема кому змагатися. І «Оскара» теж не можна зараз провести, якщо дві погані картини будуть битися за 50 «Оскарів»... Нам можна придумати тільки якогось «Золотого гарбуза», на жаль. Повірте, це не для того, щоб когось образити, це реальний стан справ. У Росії роблять своєму кінематографу пишний піар, а насправді російське кіно дуже погане, воно низької якості, воно шовіністичне,  до всіх вороже. Я дуже не люблю це російське кіно, бо воно погане з професійної точки зору, але вони ростуть. Для того, щоб виросли квіти, треба щоб був культурний шар — перегній, от воно перегниє, і, може, років через 4-5 у Росії з'являться паростки. У нас навіть не перегниває нічого, бо дуже мало знімається картин. Для того, щоб з'явилися професіонали, кіно має бути багато, а якщо кожен рік знімати один шедевр, який не відбувся як шедевр, нічого не вийде. Один невдалий шедевр погоди не робить, а 50 невдалих фільмів на рік працюють. Якщо на ПРО-ТБ ми робили на рік 2 чи 3 серіали, у нас залишалися на компанії декілька людей — реквізитор, адміністратор. Це люди, які створюють культурний шар. Таланти не беруться нізвідки, вони ж десь ходять по території України, але просто не знають, що вони таланти, їм треба розказати. На базі молодіжного проекту ми будемо робити ще й кіношколу на західний манер — 9-10 тижнів, з яких більшість — це практика, тому що я переконаний,  не можна навчити робити кіно, як не можна навчити бути мільйонером за допомогою книжки «Як стати мільйонером». Є один-єдиний спосіб — це працювати в кіно, працювати в кіногрупах. На жаль, сьогодні кіногруп мало, перерва в 15 років, коли не знімалося або майже не знімалося кіно, спричинила розрив поколінь. Зараз молоді відштовхуються від самого дна, від того, що не знають нічого. Тому має бути процес. Завжди у світі все будується за пірамідальним принципом.

      — Пане Вікторе, ботанічне питання. Кажуть, що сад Довженка садили сам Довженко і його учні. А потім хтось розвінчав цю легенду, мовляв, там одне дерево посадив Довженко, а решту — нікому не відомі люди. Що ви про це знаєте? Чи справді це сад Довженка?

      — Справді. Я вам можу показати фотографії 30-х років, як його саджали. Раніше на місці кіностудії Довженка був аеродром, просто на території студії розбився Нестеров. Коли Довженко зробив цю кіностудію, там було багато різних історій — і трагічних, і смішних. Скажімо, наш перший павільйон має площу крівлі 4,6 тисячі квадратних метрів, він найбільший у Європі на сьогоднішній день. Його збудували помилково. Був такий період, коли ми дружили з фашистською Німеччиною і обмінювалися досвідом: ми їм розказували, як треба будувати концтабори, а вони нам — як будувати танки. Коли Довженко був на зйомках якогось їхнього пафосного фільму, то побачив сцени з вулканом, з водоспадом і сказав: «О, такий і нам треба побудувати павільйон, дайте креслення». Вони відповіли, будь ласка, ось вам креслення танків, літаків, павільйону. Наші взяли креслення і побудували за ними павільйон, але виявилося, що то був не павільйон, німці орендували ангар для дирижаблів і знімали в ньому кіно. А сад насаджували в той самий час, коли будували павільйон, є фотографії. Сад посадив Довженко, але яблуні живуть найбільше 20 років, тому на місце старих яблунь увесь час підсаджували нові й нові дерева. Звичайно, це не можуть бути ті самі яблуні, це ж не баобаби і не секвої, які живуть три тисячі років. Сад зараз у доброму стані, там не треба нічого змінювати, все дуже красиво виглядає і там приємно ходити. Скоро будемо висаджувати по всій кіностудії сімсот чи трошки більше кущів винограду, встановлено систему автоматичного поливу, на місці альтанки, де всі пиячили, буде озеро з коропами, прийдіть, подивіться.

      — Коли ви прийшли на кіностудію, то конфлікт поколінь, який трапився у зв'язку з цим, вилився у потік анонімок у різні інстанції. На якому етапі цей процес зараз?

      — Я за ними не дуже слідкую. Кажуть, і в інтернеті щось пишуть, і в усі інстанції пишуть. Була перша хвиля обурення видатних митців, які хотіли бути директорами кіностудії, кілька людей ходили й усім казали, що, мовляв, я — директор, ти уже звільнений, а ти йди сюди, роби оце. От вони найбільше й пишуть, деякі дають брехливі інтерв'ю. Але ж ми цивілізовані люди, ми просто подаємо на них позов до суду. Скажімо, перший позов розглядатиметься уже 20 червня. Я подав у суд на Савельєва за інтерв'ю в газеті «Київський регіон». Він там написав деякі «перли», які, я впевнений, змушений буде сам-таки і спростувати, бо вони не відповідають дійсності. Так буде і з іншими.