«Уперше в Моршині? Вітаю у раю!» — урочисто заявляє струнка вродлива жінка з копицею густого волосся. А я всього лише запитала, як пройти до бальнеолікарні. Віра — так звати мою нову знайому — схоже, зраділа можливості розповісти «неофітці» про «найкраще місце на землі», «кладовую здоровья» тощо. Увічливо посміхаючись на ці пафосні штампи, думаю, як би відкараскатися від набридливої пані. Аж тут дещо в потоці її свідомості змушує прислухатися. «Я вперше приїхала сюди на 50–річчя — колеги путівку подарували, бо була така запрацьована й змучена, що хоч лягай та помирай. Приїхала аж зелена, а через 24 дні повернулася додому, як огірочок. На роботі ніхто не впізнавав! Відтоді раз на рік, як штик, — на оздоровлення в Моршин. Уже 14–й раз тут...»
«Невже вам 64?..» — повірити в це просто неможливо. Віра, якій на око більше 50 й не даси, задоволено усміхається: «Ніхто не вірить. А все — завдяки Моршину!».
До розповіді запорізької шанувальниці курортного містечка на Львівщині про чудодійний вплив Моршина на здоров’я та вроду («про болі в печінці й думати забула, обмін речовин аж «літає», шкіра стала чиста, як у немовляти, навіть волосся, яке раніше лізло клоччям, погустішало ледве не вдвічі!») авторка цих рядків спершу поставилася скептично. Але вже через тиждень на власному досвіді переконалася: цілюща моршинська вода в комплекті з кришталево чистим повітрям, дбайливим медперсоналом та лікувальними процедурами творить справжні чудеса. І дарма кажуть, що здоров’я не купиш — судячи з вартості путівки в санаторії об’єднання «Моршинкурорт», інколи воно не таке вже й дороге...
Вся сіль — у лікуванні
Перша згадка про Моршин датована 1482 роком. Проте курортні принади цієї місцевості було відкрито значно пізніше. 1538 року тодішні власники Моршина, шляхтичі Бранецькі, отримали від польського короля дозвіл на відкриття соляних шахт, та бізнес «не пішов» — видобута сіль виявилася гіркою і для кулінарного вживання непридатною. Через майже 340 років село разом з околицями придбав львівський купець Боніфацій Штіллер. Запросивши європейських хіміків та лікарів проаналізувати властивості місцевих солоно–гіркуватих джерел і клімату, новий господар отримав захоплені висновки: «унікальні», «цілющі» тощо. 1878 року курорт відкрився зі спеціалізацією на лікуванні грудних захворювань, але вже через рік було впорядковано джерела №1 і №2, які назвали на честь подружжя Штіллерів — «Боніфацій» та «Магдалина». Лікували тут і грязями, які, як і цілющу солону ропу, тоннами вивозили за кордон. До Другої світової війни Моршин здобув світову славу — його називали «Галицьким Карлсбадом» і ставили в один ряд із чеськими Карловими Варами. Хоча моршинську водичку фахівці вважають кращою.
«Звісно, кожен курорт має свої переваги. Але ні свого родича, ні свою дитину нізащо б не послав у Карлові Вари. Адже у нас значно кращі можливості! — наголошує заступник головного лікаря СКК «Моршинкурорт» Микола Фурманюк. — Так, можливо, за рівнем сервісу ми від них поки що відстаємо, але за якістю лікування — набагато випереджаємо».
І справді, на відміну від «крутих» закордонних курортів, орієнтованих передусім на «їсти–пити–спати–розважатися», в Моршині головне — діагностика та лікування. Заплативши за путівку (або курсівку — якщо хочете жити не в санаторії, а в приватному секторі чи готелі), ви отримуєте повний комплекс лікувально–діагностичних послуг. «Коли мої працедавці дізналися, що за 350 гривень на добу можна не лише жити в номері, який повністю відповідає стандартам західних готелів, а й лікуватися, та ще й отримувати триразове харчування, то були просто шоковані», — розповідає львів’янка Лариса, яка працює гувернанткою у подружжя американців, що мають бізнес в Україні. До Моршина вона привезла двох їхніх дітей. «Цілюща вода, гідромасаж, гідроколонотерапія — та в Америці за таке довелося б викласти кілька тисяч доларів! І дітям тут подобається. Головна розвага — вставляти картку в автомат у бюветі...»
Цілюща ропа з «таксофона»
Кожному власникові путівки чи курсівки видають картку з чіпом — на кшталт тієї, що для таксофона. Згідно з призначенням лікаря, на ній запрограмовано концентрацію та об’єм сольового розчину, які належить приймати для лікувального ефекту. Вставляєш картку в автомат — і він сам видає належну кількість природних ліків.
«Будь–які ліки найкраще засвоюються у формі розчину. А наша вода вже є тим унікальним розчином, який одразу всмоктується в кров», — наголошує Микола Фурманюк.
З–під землі на свердловинах №1 та №6 видобувають сольовий розчин (ропу) надзвичайно високої концентрації — до 400 грамів на літр. Потім на заводі його розбавляють до прийнятних для організму 3,5—14 г/л водою з іще одного чудодійного джерела — №4, і вже в такому вигляді «заправляють» в автомати, розташовані в «серці» курортного Моршина — центральному бюветі.
Про четверте джерело, яке б’є з–під землі на поверхню, варто розповісти окремо. За легендою, його відкрила людям Мати Божа. Вода в цьому джерелі ультрапрісна, з надзвичайно низькою концентрацією солей — до 0,17 г/л. Її молекула має правильну кристалічну будову, тому моментально всмоктується клітинами людського організму, не проходячи попередні стадії засвоєння — це безцінна за користю для здоров’я властивість. Саме воду з джерела №4 кожен може придбати в пляшках із надписом «Моршинська». На завод компанії «Оскар» вона надходить по трубах за лічені хвилини. Там цілюща рідина проходить крізь фільтри, які повністю зберігають її природний склад, але не пропускають жодної бактерії, що може спричинити псування. Тому «Моршинська» не «зацвітає» й не псується.
«Раніше на ванну й глянути було страшно, а тепер така краса — як у музеї»
Насичена сульфатами калію та магнію, лікувальна вода з моршинської ропи чудово «ганяє» жовч, нормалізує обмін речовин і навіть відновлює мікрофлору кишечнику — більше такою властивістю не наділена жодна мінеральна вода у світі.
«Я все життя страждала на страшні закрепи, без усіляких «гуталаксів» уже й життя не мислила. Але рік тому лікар порадила з’їздити в Моршин. Почала пити водичку, пройшла кілька процедур — і вже за кілька днів моя проблема минулася сама собою! Відтоді про послаблювальне я й думати забула. Тепер їздитиму для профілактики», — в черзі на душ Шарко ділиться моршинськими успіхами жіночка з Рівненщини.
Хоча «черга» — поняття відносне. Попри те, що через бальнеологічну лікарню щодня проходить близько 2 тисяч пацієнтів, чекати на прийом під кабінетами доводиться рідко, та й то не більше 5–10 хвилин. Усі процедури розписано за часом, і якщо вам призначено на 10:30 — це означає саме опів на одинадцяту, а не плюс година–півтори, як, скажімо, в київських поліклініках.
«О–о, ви не бачили, на що була схожа ця лікарня раніше! Навіть у коридор було страшно заходити, не те що лягати у ванну для підводного масажу. А тепер? Така краса, як у музеї!» — тішиться запоріжанка Віра.
Зробити в розваленій за багато років радянської експлуатації клініці ремонт і закупити нове сучасне обладнання вдалося після створення 2007 року єдиного санаторно–курортного комплексу «Моршинкурорт», до якого, крім бальнеолікарні, ввійшли п’ять санаторіїв («Дністер», «Лаванда», «Перлина Прикарпаття», «Черемош» та «Світанок), Лікувально–діагностичний центр і Палац культури. Але потім гримнула економічна криза, через яку, на жаль, деякі поверхи лікарні й досі мають далеко не «музейний» вигляд. Керівництво СКК «Моршинкурорт» робить усе для того, щоб якомога швидше виправити цю ситуацію, але на перешкоді стала... держава.
Яке здоров’я з такою державою...
За перше півріччя 2011–го Фонд соціального страхування, що забезпечує громадян «профспілковим» відпочинком (переважну частину вартості якого оплачує держава), не закупив в «Укрпрофоздоровниці» жодної путівки. Санаторії виживають, як можуть, — тобто винятково на самоокупності. Деякі заклади змушені закриватися через нерентабельність. «Моршинкурорту» це не загрожує — унікальні властивості тутешньої води завжди приваблюватимуть людей до Моршина на лікування та профілактику. Але про подальший розвиток і розбудову за таких умов говорити складно, адже санаторії заповнені лише на 60 відсотків.
Планів у керівництва «Моршинкурорту» ще багато — завершити ремонт санаторних корпусів і переобладати бальнеолікарні, організувати СПА–центр із басейном та відповідними послугами... Але замість цього доводиться лише тугіше затягувати пояси. З початку року весь місцевий персонал — від лікарів і медсестер до прибиральниць — працює на 0,5—0,75 ставки. Яка тут, як і в державних медзакладах, стандартна: у лікаря, скажімо, 1,5—1,7 тисячі гривень... Як їм вдається при цьому залишатися доброзичливими й чуйними до кожного пацієнта — загадка.
«Ми працювали за всякої влади і бачили різне, але такого, як зараз, іще не було. Таке враження, що держава своїми податковими кодексами та іншими «ініціативами» робить усе для того, щоб задавити людину, яка працює! Ну не допомагаєте — то хоч би не заважали!» — в розпачі констатує головний бухгалтер «Моршинкурорту» Віра Ушак.
Але навіть за таких умов ці закохані у свою справу люди намагаються робити все, щоб і надалі покращувати обслуговування пацієнтів. «До наступного опалювального сезону добудуємо власну котельню — за нинішніх цін на газ це дуже важливо. Кожну копієчку намагаємося вкладати в розвиток», — наголошує пані Віра.
А вартість путівки в санаторії «Моршинкурорту», попри скрутне становище і підвищення цін на все і вся, не зростає вже два роки. Бо тут насправді дбають передусім про людей, а не про власну кишеню.
Автор висловлює подяку за організацію поїздки до Моршина Журналістському фонду Національної спілки журналістів України