Обіцяного сто років ждуть

«Почніть дотримання законів iз мене»

Киянка Марія Леонідівна Середа, колишній науковець, уже сьомий рік оббиває пороги найвищих державних органів влади з єдиною метою — отримати свою законну пенсію. За майже 22 роки наукової роботи жінка нині отримує 956 гривень пенсії і переконана (норми закону «Про наукову та науково–технічну діяльність», мовляв, про це свідчать), що має отримувати щонайменше у кілька разів більше. Марія Леонідівна пройшла всі судові гілки — аж до Вищого адміністративного суду — і отримала рішення на свою користь. Одначе його не виконують уже сьомий рік!

«Три роки тому, після того, як мені вдалося добитися прийому у прокурора Києва, Пенсійний фонд перерахував мою пенсію, — розповiдає пані Марія. — Однак це був не повноцінний перерахунок, а підганяння під потрібні Пенсійному фонду цифри. Пенсію у розмірі 2139 гривень я отримувала чотири місяці. А після мого письмового прохання усунути порушення закону мене знову, без пояснення, без моєї заяви, перевели на трудову пенсію, яка дорівнює прожитковому мінімуму».

Причому Пенсійний фонд нині звітує, що пенсію перерахував і здійснює її виплату. А рішення суду не виконує в повному обсязі, бо йому, мовляв, потрібні додаткові документи. Пані Марія це не сприймає: каже, що всі необхідні папери надала ще кілька років тому.

Увесь цей час жінка намагається потрапити на особистий прийом до міністра юстиції та Генерального прокурора (бо нижчі інстанції відбуваються лише формальними відписками). «Від однієї прокуратури у мене вже таких листів понад 60», — каже Марія Леонідівна. Однак до великих державних мужів колишній науковець уже другий рік так і не може потрапити — ні Генпрокурор, ні міністр простих смертних не приймає. «Президент України якось заявив: «Усі чиновники повинні пам’ятати, що в країні буде владарювати закон». Я в одному з листів до міністра юстиції так і написала: «Почніть, будь ласка, панування закону в державі бодай iз моєї справи». Бо все, що мені потрібно, — моя пенсія — нарахована згідно з законом».

Тепер жінка розраховує хіба що на Європейський Суд iз прав людини — свій позов вона подала кілька років тому й чекає відповіді.

«Вони чекають, поки помре пенсіонер»

Схожа ситуація із заниженою пенсією у колеги Марії Середи — Вікторії Вікторівни, яка вже 11 років воює з державними чиновниками за справедливо нараховану наукову пенсію. Причому за цей час жінка, яка має 25 років наукового стажу, вже вивчила силу–силенну законів і розібралася у хитромудрій схемі нарахування пенсій. «Ще у 2003 році Печерський районний суд своїм рішенням зобов’язав Пенсійний фонд перерахувати мені пенсію, — розповідає жінка, — але Апеляційний суд Києва без законодавчого обґрунтування скасував цю ухвалу. І моя касаційна скарга лежала без руху чотири роки. А згодом Вищий адміністративний та Верховний Суд України залишили рішення апеляційного суду без змін (хоча Пенсійний фонд за цей період значну частину порушень визнав та виправив)». Проте пенсіонерка не здається: вона штурмує прокуратуру з вимогою поновити її порушені права щодо отримання наукової пенсії і надати правову оцінку дій суддів. Жінка обурена, адже, за її словами, вона надає чіткий перелік порушень iз посиланнями на закони, однак чиновники ігнорують ці докази: «У приватній розмові вони визнають: якщо дозволять мені виграти цю справу, то цим самим створять прецедент, і до судів почнуть масово звертатися пенсіонери. А це нікому не вигідно. Тому нас, таких активних пенсіонерів, беруть «ізмором»: тягнуть час, аби ми повмирали, і платити нікому не доведеться. Усе це виглядає вкрай цинічно: на всі звернення вищі інстанції повторюють відписки, написані нижчими інстанціями, — їх навіть не розглядають. І це незважаючи на конкретні посилання на порушені закони. А розрахунок у них простий: пенсіонерів в Україні 14 мільйонів. І якщо кожного обдурити бодай на гривню, порахуйте, скільки грошей на цьому можна заробити!»

КОМЕНТАР ЮРИСТА

Як звертатися в Євросуд із прав людини

Олекса Чорнота, правозахисник

Мало хто в Україні сподівається на справедливе вирішення спорів у національних судових інстанціях. І це підтверджують тисячі рішень Євросуду, прийняті проти держави Україна. Більшість iз них стосується тривалих термінів розгляду справ в українських судах та невиконання судових рішень, ухвалених на користь українських громадян. На жаль, термін розгляду справ у Євросуді також є доволі тривалим. Після того як буде зареєстровано заяву встановленого зразка (при написанні якої можна користуватися українською мовою), необхідно близько трьох років чекати, доки дійде черга до розгляду цієї заяви. Потім надійде лист iз Євросуду однією iз його офіційних мов — англійською або французькою. Там буде повідомлено, що заяву з усіма доданими документами надіслано уряду України, аби останній дав письмові пояснення щодо цієї заяви. Євросуд може зобов’язати уряд України зробити для заявника переклад цих пояснень української. Надалі все листування з Євросудом відбуватиметься однією iз його офіційних мов, хоча Євросуд, у певних випадках, може дозволити послуговуватися й рідною мовою. Заявники повинні чітко відповідати на всі прохання Євросуду і надсилати листи у встановлений строк, який завжди виділено чорним шрифтом у листах Євросуду. Необхідно звернути особливу увагу на ту обставину, що якщо якийсь із листів Євросуду залишиться без відповіді, це може бути розцінено як відмову заявника від продовження розгляду його справи.

Мусимо констатувати, що, відповідно до рішень Євросуду, Україна щороку виплачує мільйонні компенсації українським громадянам. Проте жоден з українських чиновників та суддів не несе відповідальності за свої незаконні дії, факти вчинення, які вказані в рішеннях Євросуду. Більшість чиновників та суддів навіть не знають про рішення Євросуду, якими визнано порушення, до яких причетні ці особи. У рішеннях Євросуду не фігурують конкретні чиновники та судді, а всю провину за їхні злочинні діяння бере на себе держава Україна. І всі компенсації виплачують із «загальної кишені» — державного бюджету України.