«Розкол українського православ’я — біль усієї православної церкви»

12.07.2011
«Розкол українського православ’я — біль усієї православної церкви»

Георгій Коваленко тепер вітається: «Слава Українській православній церкві! Герою слава!».

Минулої п’ятниці туристи, які планували потрапити на територію Києво–Печерської лаври, були змушені повертати від її воріт ні з чим: у трапезній храму преподобних Антонія та Феодосія Печерських відбувався ювілейний собор Української православної церкви Московського патріархату, тож на територію заповідника простих смертних не пускали. Саме тому автор цих рядків в Успенському соборі, куди зайшла поставити свічку за упокій трагічно загиблого родича, була єдиним відвідувачем. Куплена свічка була в той день, мабуть, першою, бо запалити її мені так і не вдалося — храм був порожнім, свічники теж. Наглядачка храму порадила помолитися і залишити свічку, мовляв, «завтра, після служби, все запалимо». Довелося повірити...

 

«У церкві немає ніякого таємного дна»

Сам собор, який задовго до свого проведення обріс чутками і здогадами, ніяких сенсацій не приніс. Журналістів інтригувало те, що собор проводиться вперше за останні 19 років, а отже, припускали, має бути в цьому якась інтрига. Говорили про можливу підготовку до автокефалії від Москви, а також про введення посади місцеблюстителя митрополичого престолу з огляду на стан здоров’я митрополита Володимира (Сабодана). Втім нічого революційного на соборі не сталося. Навіть статут собор УПЦ МП ухвалив у редакції 2007 року — без жодних змін і доповнень.

«Собор не планував і не порушує питання про будь–яку зміну статусу УПЦ, — пояснив на брифінгу журналістам протоієрей Георгій Коваленко, прес–секретар предстоятеля Української православної церкви. — Також у церкві не може бути місцеблюстителя при живому предстоятелеві, це протирічить і канонам, і статуту, і традиціям нашої церкви. Тому весь той шум, що був піднятий у ЗМІ, — це наслідок того, що люди або щось недочули, або хтось хотів розсварити наших вірян. Але це не вдалося. В церкві немає ніякого таємного дна і не повинно бути».

Правда, дехто з колег–журналістів висловлював припущення, що та інформаційна кампанія могла бути зрежисована і самими церковниками, щоб підігріти цікавість до дещо нудної події в житті УПЦ МП, якою насправді й вийшов собор.

«Розкольникам» пропонують покаятися

Не відбулося революційних зрушень і щодо діалогу з іншими церквами. Це питання порушував у своїй доповіді митрополит Володимир. «Розкол українського православ’я — біль усієї православної церкви, — сказав Блаженнійший. — Моє слово, сповнене любові, звернене сьогодні до наших братів і сестер, які перебувають у розколі. Ми молитимемося за вас, навіть якщо ви не хочете цієї молитви, ми на колінах проситимемо Бога, щоб Він милість Свою прихилив до України, щоб Він об’єднав Церкву, об’єднав народ». Звісно, це об’єднання УПЦ МП бачить тільки під своїм началом, у своєму лоні. І пропонує «розкольникам» покаятися. «Демонструючи готовність розпочати конструктивний діалог iз неканонічними структурами, УПЦ водночас зберігає свою принципову позицію щодо історичного факту розколу та його ініціаторів, — додає митрополит Володимир. — Наша позиція була й залишається незмінною: ми вважаємо, що, з точки зору канонічного права, єдиною прийнятною моделлю відновлення церковної єдності є об’єднання всіх православних християн у лоні канонічної Української православної церкви, тобто повернення тих, хто відокремився, туди, звідки вони вийшли».

Цю позицію, а також свою канонічну єдність із Російською православною церквою учасники собору засвідчили окремим пунктом навіть у прийнятій ухвалі. «Ми хочемо жити і молитися в єдиній церкві, главою якої є Господь наш Ісус Христос, котра єдина по всьому світу, — додає Георгій Коваленко. — Думаю, що Господь врозумить тих, хто вийшов за церковну огорожу, і поверне їх у дім отчий. І ми всі разом будемо прославляти в єдиному статуті єдиним серцем Бога».

Церква і влада

На брифінгу по закінченнi собору Георгій Коваленко зауважив, що УПЦ МП має намір звернутися до влади з проханням надати церкві статус юридичної особи, який має будь–яка громадська організація чи політична партія. Протоієрей пояснює, що це потрібно в першу чергу для того, аби церква могла створювати навчальні заклади всіх рівнів. Також собор попросив українську владу спільно стати на захист суспільної моралі. Тут, зокрема, УПЦ МП пропонує ввести в навчальних закладах усіх рівнів — від дитячого садочка до університету — основи православної етики та Закону Божого, а також «створити дієву систему захисту суспільної моралі та унеможливити пропаганду розпусти і гріха» (правда, як реалізувати цей пункт своєї ухвали, священики не пояснюють). «Церква готова спільно з державою долати бідність та інші соціальні проблеми, організовувати благодійні служіння хворим, людям з особливими потребами, тим, хто перебуває у лікарнях і в’язницях», — додав Георгій Коваленко. Також УПЦ МП має намір звернутися до влади з проханням накласти мораторій на приватизацію колишнього церковного майна, а також розглянути можливість повернення або надання монастирям і парафіям землі для ведення сільськогосподарської діяльності.

Зірка Героя на рясі митрополита

Власне, весь собор був передбачуваний і про­йшов, за словами Георгія Коваленка, «в дусі єдності, миру, взаємної поваги і любові». Тож чи не головною новиною цього дійства стало присвоєння митрополиту Київському і всієї України Володимиру звання Героя України. Повідомлення про нагороду надійшло просто під час засідання — одному з архієреїв президії особисто зателефонував Президент Віктор Янукович і передав вітання Блаженнішому з приводу високої нагороди. Вже наступного дня митрополит і Президент зустрілися у Сімферополі та обмінялися особистими привітаннями — Віктор Янукович iз нагоди дня народження, а предстоятель УПЦ МП Володимир отримав Зірку Героя, як зазначено в президентському указі, «за видатні особисті заслуги в утвердженні духовності, гуманізму та милосердя в суспільстві, багатолітнє сумлінне служіння українському народові, з нагоди 45–річчя хіротонії та 20–ї річниці Незалежності України». Наступного дня на своїй сторінці в «Фейсбуці» протоієрей Георгій Коваленко напише: «Після присвоєння Блаженнійшому звання Героя України в УПЦ з’явилася нова традиція вітати один одного словами: Слава Українській православній церкві! Герою слава!».

Ліна ТЕСЛЕНКО

 

ГОСТІ

Чому до нас знову їде Кирил?

Настоятель Російської православної церкви Кирил останнім часом в Україні — частий гість. Наприкінці липня він знову приїде до нас. За словами протоієрея Георгія Коваленка, «візити Патріарха вже стали традиційними, і в цьому немає нічого особливого». Як пояснив пан Коваленко, Кирил прибуде в Київ 26 липня, а напередодні, 25–го, до України прибуде грузинський патріарх Илія II. 26 липня запланована зустріч настоятелів російської та грузинської церков, які прибувають в Україну в рамках святкувань річниці хрещення Русі. Патріарх Кирил, зокрема, візьме участь в богослужіннях на Володимирській гірці (27 липня) і в Києво–Печерській лаврі (28 липня).

 

НЕ ДОГОДИЛИ

Як не намагалася УПЦ МП висловити свою єдність зi «старшим братом», та з сусідньої країни вже звучать незадоволені репліки. Так, диякон Російської православної церкви, професор Московської духовної академії написав у своїй авторській колонці: «У проекті Ухвали собору УПЦ заключна фраза звучала так: «Українська православна церква є Церквою українського народу»... Фраза, вилучена собором, небезпечна тим, що при настанні чергової помаранчевої смуги в житті Української держави або при оформленні канонічної автокефальної УПЦ (яке обов’язково супроводжуватиметься новим розколом) ця фразочка стане частиною офіційного жаргону, її почнуть використовувати як аргумент для зачистки церковного простору від не–українців. Утім, судячи з архіпастирської поведінки деяких западенців, навіщось призначених на східноукраїнські кафедри, це вже і сьогодні відбувається. Але це їхня тиха політика. А ось пройди така фраза в офіційному документі — нею легко було б затуляти будь–який писк російських настоятелів: «Наша церква — Церква українського народу, а тому ти в ній права голосу не маєш і керувати нічим не зможеш!».

І справді, довкола цієї фрази під час собору виникло найбільше суперечок, тому з остаточного варіанта Ухвали її вилучили...

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>