Вихід Кравчука й Кучми та Єльцина й Черномирдіна до преси після «ядерних» домовленостей у Ялті. (Фото Павла ПАЩЕНКА.)
Політична тема року — безсилля Президента Кравчука, декрети уряду Кучми та його протистояння з Верховною Радою. Дійшло до того, що парламент прийняв рішення провести 26 вересня референдум із питаннями про довіру органам влади. Щоправда, ця постанова так і не була реалізована: ще раніше Леонід Кучма подав у відставку. Заголовок в «УМ»: «Пішов прем’єр, невільник честі».
Перед тим було багато мороки із відповідальністю та непопулярністю уряду, в якому задавав тон економіст Віктор Пинзеник.
Стаття авторства Дмитра Табачника, прес–секретаря Кабміну: «Команда, яка не любить грати в політику. Уряд Леоніда Кучми в інтер’єрі сучасної української історії».
«Схоже, Леонід Кучма згоден бути капітаном корабля — незалежно від того, у який бік цей корабель пливе» — заголовок однієї з аналітичних статей Володимира Чемериса.
«Ядерний монстр кінчає життя самогубством»
Під таким заголовком вийшов репортаж спеціального кореспондента «УМ» Олени Лісничої (Зварич) із переговорів глав України й Росії у Ялті.
Цитата: «Росія взялася знешкодити українські ядерні боєголовки, компенсуючи вартість незбагаченого урану лише через рік після його продажу... У той час, коли Єльцин і Кравчук сідали за стіл переговорів, кореспонденту «УМ» трапилася нагода зустріти міністра атомної енергетики Росії Віктора Михайлова, котрий уже спізнав чари Бахуса. «Можливо, через два–три роки ядерна зброя України стане непридатною, — сказав він. — Росія ж готова ліквідувати ядерні боєголовки за три місяці. Уран зберігатиметься на російських базах, а гроші надійдуть Україні після його продажу».
У Ялті 3 вересня було підписано також протокол про використання Росією всього Чорноморського флоту, разом з інфраструктурою. А Україна мала б отримати оплату за ту половину ЧФ, яку їй обіцяли в силу попередніх домовленостей.
Перше вшанування Голодомору — одразу після стрибка цін
Заголовок на першій шпальті: «1933. 1993. Історія має звичку рухатися по спіралі». У 60–ті роковини трагедії «голодомор» писали ще з малої літери, а більше переймалися не історичною пам’яттю, а поточною гіперінфляцією.
Цитата: «Народ, який з 10 вересня став нечастим гостем у продуктових крамницях (у кілька разів підскочили ціни), Дні Скорботи і Пам’яті голодомору 1932–33 років сприйняв не надто. Той, хто пережив страшний голодний час, і без офіційних кампаній часто згадує 33–й упівблиску скупої сльози. А масові урочистості, що наклалися на багатократний ціновий стрибок, викликають в уяві туманні паралелі між роками 1933–м і нинішнім. Але як би там не було, чорний ювілей вперше відзначається на державному рівні. Проводяться засідання, хресні ходи, впорядковуються могили, установлюються пам’ятні знаки...»
«Дорога життя» для Грузії
Спецкор «УМ» із фотоапаратом Павло Пащенко прокладав «дорогу життя» у Сванетії — разом з українськими військовими вертолітниками брав участь в евакуації 5 тисяч грузинів із важкодоступних районів у зоні воєнного конфлікту з Абхазією.
Також «УМ» широко й позитивно висвітлювала збройну місію УНСО в грузино–абхазькій війні.
Перша «мобілка» — з «УМом»
1 липня кореспондент економічного відділу «УМ» Дмитро Лиховій був присутній при здійсненні першого дзвінка в національній мобільній мережі — від СП «УМЗ» (надалі — UMC). Президент Леонід Кравчук зателефонував послу України в Німеччині Івану Пісковому. Спільний проект України, Голландії, Данії та Німеччини було оцінено в 100 млн. доларів. До кінця 1994 року обіцяли приєднати до нової мережі зв’язку Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Сімферополь, Харків, Одесу.
Стаття називалася «Капіталізм — це нерадянська влада плюс радіотелефонізація усіх капіталістів». Визначення «мобільний зв’язок» тоді ще не поширювалося, натомість говорили «радіотелефон» і «стільникова мережа», подаючи тлумачення слова «стільник».
За підключення до мережі спершу брали 850 доларів США з іноземців і 2,5 млн. крб. — з українських абонентів. Щомісячна плата становила 80 доларів або 240 тис. купонів. Зателефонувати із громіздких перших мобілок коштувало в робочий час 80 центів або 2400 купонів за хвилину, не в «годину пік» — удвічі дешевше. Отримати дзвінок — 40 центів або 1200 купонів.
Марія Деві Христос і кінець світу
«Кінець світу переноситься». Листопадовий репортаж «УМ» із Софійської площі, де близько тисячі сектантів–«юсмаліан» із «Білого братства» приготувалися до кінця світу, і принагідно вирішили штурмувати собор Святої Софії. Двісті «загіпнотизованих» потрапили за ґрати. Серед них — сама «живий бог, матір світу» Марія Деві Христос та її «заступник», «Юоанн Свамі» Юрій Кривоногов, а також 80 іноземних громадян (Росії, Казахстану і Білорусі).
В «УМ» оперативно вийшло інтерв’ю з Миколою Цвигуном, мирським чоловіком Марії Деві Христос, який розповів, як намагався вивести дружину Маришу із «чорної» залежності. Цитата: «Син терпить. Хоча знаєте, як воно... Йде до школи, а на кожному стовпі — портрет його мами».
«Ви нам — декрети, а ми на них — вето»
«Безбензиння»
«Слава нації, смерть ворогів та мати їхня УНСО»
«Де Білий дім, там кров і дим» (спроба перевороту в Москві)
«А Президента біс поніс у «загниваючий» Туніс»
«Багаті теж плачуть. Зокрема, від сифілісу»
«Нога Емануель — то рука Шапокляк?» (у магазині іграшок «Чебурашка» в Донецьку почали продавати еротичну літературу)
«Щоб ви не носили гроші мішками»
Якщо на початку 1993–го ми мали тираж 78 403, то наприкінці — 156 232. Це був четвертий показник в Україні.
Газета виходила двічі на тиждень — у вівторок і п’ятницю, 8 і 16 шпальт.
У рік галопуючої інфляції 16–сторінковий номер «УМ» коштував 6 купонів у січні, і 100 — у грудні. При цьому, як і в 1992–му, редакція «України молодої» принципово не проводила доплату, тобто у скрутних фінансових умовах посеред року не збирала додаткову платню з передплатників газети.
Типовий заголовок: «За буханець — кошик грошей». Двічі «УМ» повідомляла про запровадження нових найбільших купюр — номіналом 10 тисяч і 100 тисяч українських карбованців («щоб ви не носили гроші мішками»).
Боротися з кризою допомагали великі обсяги реклами — знову багато «Тампакса», нові комерційні банки — зокрема «Приватбанк», «Брокбізнес», «Інко», автозаводи ЗАЗ і ЛуАЗ, Гостомельський склозавод, «Мінолта», меблева компанія «Абсолют», Міжрегіональний заочний університет управління персоналом (тепер — МАУП) тощо. Фірма одягу Rifle кілька разів рекламувалася великими блоками навіть на першій шпальті.
Засновниками «УМ» залишалися Міністерство України у справах молоді та спорту і трудовий колектив редакції. За квотою Мінмолодьспорту газета друкувала закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», декларацію про загальні засади державної молодіжної політики та ін.
* * *
Восени «УМ» уже втретє оголосила лотерею для передплатників, в якій головним призом був автомобіль «Таврія». Заклик: «За 36 тисяч карбованців можна здобути виграш на 30 мільйонів, передплативши «Україну молоду» лише на перше півріччя 1994 року».
Передплатна ціна на місяць у кінці року становила 6 тисяч купонів. Для порівняння: наприкінці 1992 року — 480 купонів. Інфляція...
Ефект бомби справила на газетний ринок т. зв. «повість Рудольфо Фореса «Мерісабель», заанонсована «УМ» ще в передплатній кампанії наприкінці 1992 року. Це було начебто продовження мексиканського телесеріалу «Багаті теж плачуть» із Маріанною (Веронікою Кастро). Суперпопулярне «мило» на каналі «Останкіно» закінчилося, але публіка хотіла ще. Тож «Україна молода» в особі Олени Лісничої (Зварич) створила, як зараз сказали б, «фейк» — підробку під нові серії телероману.
Із номера в номер читачі виглядали наступних шматків історії про Маріанну, Мерісабель, Бето, Луїса Альберто, їхнього нещасного песика і Ко. Кіоскери виставляли на видному місці вітрини останню шпальту «УМ» із плакатом: «Є продовження Мерісабелі!»
* * *
Ще одна бомба. З номера в номер «УМ» друкувала список нехороших посадових осіб, що не є членами сільгоспколективів і придбали автомобілі «Таврія» і «Волинянка» за здану сільськогосподарську продукцію, різниця в цінах на які відшкодовувалась у 1992 р. з держбюджету.
* * *
В «УМ» з’явився астрологічний прогноз і шпальта «Я вам пишу».
* * *
Впродовж року тривав конкурс «Моя імперія» — задля розкрутки в «УМ» молодої Ірини Білик та «України молодої» — серед прихильників Іри. Брали інтерв’ю у самої співачки, її сценографа–постановника, хореографа, косметолога, кухаря, астролога та ін. Після 12 подач меломани мали відповісти на три запитання й розіграти цінні призи — телевізор «Соні», відеомагнітофон, касети тощо.
«УМні» ОБЛИЧЧЯ РОКУ
Ексклюзивних інтерв’ю з Леонідом Кучмою в «УМ» 1993 року вийшло аж три. З них два — як із Прем’єр–міністром і одне — вже після відставки, в гостях у редакції «УМ».
Заголовки: «Уряд перезимує, якщо не впаде у війні з вітряками»; «Караюсь, мучусь, але не каюсь»; «Я вийшов «з кущів», був сильний мороз».
Зміст: «Якщо доведеться піти, я вважаю, що наступному уряду ми підготували базу. Тому що найгіркішу чашу ми до того часу вже вип’ємо...» «Так, я був бардом. А на космодромі в степу без гітари неможливо. Кумир, звичайно, Висоцький — і тоді, і зараз...» «Для мене залишається запитання: чи хочуть мене? Не у верхах — там я завжди вважався незручним. Чи потрібен я людям? Я вам відверто скажу, що для себе ще нічого не вирішив (чи балотуватися в президенти). Але мене розбирає злість, коли я бачу, що навколо твориться...»
* * *
У тренера київського «Динамо» Михайла Фоменка інтерв’ю брали також тричі.
Динамівці стали чемпіонами, випередивши «Дніпро» лише за різницею забитих і пропущених м’ячів. Фоменко — про можливе повернення в клуб Лобановського: «Те, що за спиною хтось дихає, потрібно завжди. А хто це — Лобановський чи хтось інший, для мене значення немає. Я повинен доводити, що можу зробити краще за інших».
* * *
23 березня. Перше ексклюзивне інтерв’ю 39–річного голови правління Національного банку Віктора Ющенка — «Україні молодій»: «Банк — це диво світу. Його піднімати молодим?»
Цитати: «Сьогодні перед нами лежать білі аркуші паперу. І їх треба заповнювати. Банківське господарство України запущене». «2 трлн. крб. бюджетного дефіциту — це цифра, яка відповідає стану економіки. Нижче ми не можемо опуститися, аби не провокувати громадянської незгоди».
* * *
Віктор Пинзеник, віце–прем’єр України, міністр економіки: «Ми вже не можемо зупинитися».
Міністр закордонних справ Анатолій Зленко: «Зовнішня політика — як ощадна книжка: чим більше вкладаєш, тим більше потім дивідендів матимеш».
Цитата: «Від УРСР до України — величезна відстань. По суті, ми створили нове міністерство, і, я б прямо сказав, здатне служити інтересам незалежної держави».
Юрій Єхануров, президент Спілки малих підприємств України, який очолив департамент економічних реформ у Київській міськдержадміністрації: «Київ — консервативне і дуже дороге місто, але і в ньому відбуваються зрушення в бік ринку».
Голова біржового комітету УНББ Вадим Гетьман: «Валютний ринок зараз дуже обмежений внаслідок введення фіксованого курсу. Наш карбованець має брутальну звичку швидко обезцінюватись».
Екс–прем’єр міністр Литви Казимира Прунскене: «Якщо далеко зайти праворуч, то можна опинитися ліворуч».
Екс–Прем’єр Вітольд Фокін: «Не можна спалювати ліс, якщо в ньому завелися вовки».
Генеральний прокурор України Віктор Шишкін: «Ми поспішили відмінити шосту статтю Конституції».
Тренер iз фігурного катання Галина Змієвська (після виграшу Оксаною Баюл світового чемпіонату): «Оксанина колекція іграшок — одна з найбільших у світі».
Ірина Білик: «Нотатки на полях майбутньої книги» («Останнім часом у мене з’явився комплекс власної популярності: неприємно, коли на тебе показують пальцем»).
Також в «УМ» було інтерв’ю журналіста Василя Шкляра — з головою Української республіканської партії Михайлом Горинем («Я вірю в український народ, якому притаманні терплячість, шляхетність і мудрість»); Анжеліки Рудницької — з поетом–«неокласиком» Олександром Бригинцем; Андрія Надієвця — з хокеїстом Олексієм Житником («Мій клуб ніколи не хапав зірок з неба НХЛ, але в цьому сезоні в «Лос–Анджелесі» підібрався дружний, боєздатний ансамбль виконавців — Уейн Гретцьки, Люк Робітайл...») та багато ін.
Підготував Дмитро ЛИХОВІЙ.
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
