Глина з душею

Після тривалих дощів і злив у суботу, коли в Опішному відзначали Національний день гончаря, на численних гостей, як кажуть, і не капнуло. Тож довгоочікуване сонечко сприяло гарному настрою. Хоча навіть дощі не завадили «Здвигу–2011». Усі його заходи, які «УМ» уже анонсувала, відбувалися у визначені терміни, частину з них тільки довелося перенести з відкритих майданчиків у приміщення. Вінець же масштабного дійства — День гончаря — вирував у підпорядкованому тамтешньому Національному музею–заповіднику українського гончарства Центрі духовного розвитку та довкола нього. За формою він нагадував наші традиційні етнозабави, за змістом же відрізнявся від більшості з них. Передовсім тому, що чимало ініціаторів подібних дійств лише бавляться в українськість, а в Опішному живуть нею. Тож, зізнавалися на урочистому відкритті свята гості з Німеччини, США, Росії, Норвегії, саме сюди вони приїздять по «справжню» Україну знову і знову.

Кричевські повертаються

До речі, гість з Америки Василь Лінде–Кричевський днями став творцем справжньої науково–мистецької сенсації, подарувавши музею–заповіднику в Опішному безцінний скарб — 440 одиниць зберігання з домашніх архівів знакових для України родин Кричевських і Щербаківських, які свого часу поріднилися. Це малюнки, ескізи, в тому числі й творця нашого національного стилю Василя Кричевського, світлини, листівки, оригінали особистих листів, нотаток, робочих матеріалів тощо. При цьому даритель повідомив, що невдовзі стосунки розкиданої по світу родини Кричевських із рідною землею стануть ще тіснішими. Адже його син, також Василь, «хоче залишитись в Україні» й навчатися тут в одному з мистецьких вишів. Зрештою, пан Лінде–Кричевський не виключає, що на схилі літ і сам повернеться на землю свого видатного діда...

Прикметно, що те дарування він приурочив до ще однієї знакової події — відкриття на фасаді відбудованого в Опішному приміщенні колишніх земських навчально–показових майстерень (знаменитого будинку Кричевського–Лебіщака) Стіни гончарної слави України. На ній одночасно з’явилися шість меморіальних дощок на честь подвижників українського мистецтва, в тому числі таких видатних, як Василь Кричевський, Сергій Васильківський, Опанас Сластьон.

«Без роботи з глиною вже не можу»

А сучасні художники–керамісти та народні майстри свої найкращі твори презентували у виставкових залах Центру, де їх міг оглянути кожен відвідувач Дня гончаря. Саме тут розмістили доробок учасників ІнтерСимпозіуму, що творили власні дива в Опішному майже два тижні. Гран–прі цього найпрестижнішого конкурсу «Здвигу–2011» виборов молодий львівський митець Юрій Мусатов із роботою–абстракцією «У полоні часу». Переможцем у додатковій номінації за темою «Арт–чайник» став грузинський майстер Георгій Пачкорія. Водночас усі твори інтерсимпозівців стали учасниками третьої Національної виставки–конкурсу «КерамПІК в Опішному», доповнивши експозицію з 70 робіт, надісланих у столицю вітчизняного гончарства раніше. Переможців цього творчого змагання назвуть у жовтні.

Та вже зараз кожен охочий міг придбати як високохудожні, так і вжиткові речі під час святкового аукціону чи звичайних торгів зі столів і яток. Знайомлюся з однією з майстринь, чиї роботи представлені на торгових розкладках. Місцева гончарка Людмила Гурин — не «музейна» майстриня. Ще з 1974 року почала працювати на потужному заводі «Художній керамік». Після того, як він «розпався», гончарює у невеликому приватному підприємстві. Глечики, горщечки для смаженини, чашки — її рук справа. «Робота з глиною ніколи не була легкою, та ще й руки завжди мокрі, — говорить жінка. — Але вона мені подобається, вже не можу без цього. Тепер і в нашому селищі є колегіум мистецтв, та молодь не дуже охоче береться за дідівське ремесло. Сподіваюся, такі свята допоможуть «розбудити» інтерес до нього змалечку».

Тіло як доказ... національної ідентичності

Ніби на підтвердження цих слів малеча буквально «обліплювала» і справжні гончарні круги, і намети, в яких давали свої майстер–класи викладачі колегіуму, провідні опішненські гончарі та малювальники. Неабияку цікавість до священнодійства із глиною виявляли і їхні батьки. Хоча останнім було нелегко «розірватися» між захопленнями дітей і «дорослими» розвагами — співами, танцями, веселощами, етнодискотекою... Тим паче що цього разу організатори вперше влаштували всеукраїнський фестиваль–конкурс гончарського бодіпейнтінгу, спрямований на пізнання традицій прадавнього ремесла через декорування людського тіла.

«Сучасна молодь досить активно «розмальовує» себе і довколишній світ усілякими тату, наклейками, графіті тощо, — каже «УМ» натхненник цього та багатьох інших заходів у рідному Опішному, директор Інституту керамології НАН України, доктор історичних наук Олесь Пошивайло. — Та хіба обов’язково при цьому «прикрашати» власне тіло чи паркани довкола чужоземними драконами, сатанинською символікою, страшилками зі світу потойбіччя чи ще чимось потворним? Надто за умов, коли в нас є чудові етнічні орнаменти, власне, закодовані символи українського роду й народу, необхідні для самоідентифікації нації. Молодь побачила їх сьогодні на тілах наших моделей і, думаю, переконалася в тому, наскільки це красиво й сучасно. До того ж гончарний посуд здавна уособлював постать людини, одержував назви частин її тіла — «голова», «шия», «вушко»... Тож ми нічого не вигадуємо, навпаки — повертаємося до першовитоків».

ВРАЖЕННЯ

— Уперше приїхав сюди ще в 1970 році, коли знімав свій дипломний фільм про опішненських майстрів, — сказав «УМ» відомий український кінорежисер Михайло Іллєнко. — Тоді ще тут не було ні цього музею, ні подібних свят. Але жили і творили такі видатні гончарі, як Іван Білик і Гаврило Пошивайло, котрі вже відійшли за вічну межу та залишилися у моїй пам’яті й на екрані. Тепер приїхав не сам — із дружиною Світланою, оператором із полтавським корінням Юрієм Гармашем, який знімав «Вавилон–ХХ», та дружиною мого, на жаль, покійного брата Юрія актрисою Людмилою Єфименко. Усі ми просто вражені побаченим, особливо музеєм світового рівня, його унікальною експозицією. А чого варте сьогоднішнє спілкування молодих майстрів із місцевими корифеями українського гончарства Михайлом Китришем і Василем Омеляненком! В Опішному просто вирує вулкан гончарський, який розбурхує найсвітліші почуття й водночас підживлює енергією кожну вкраїнську душу.