Шлюбний контракт

Таїнство шлюбу, що, як відомо, «звершується на небесах», належить до семи таїнств церкви. Шлюб і релігія... Найінтимніші царини земного і духовного життя людини... Але і в древності, й у середньовіччі, та й у часи монархій шлюб не був приватною справою двох закоханих, а частіше — суспільною необхідністю, своєрідною «печаткою», якою скріплювалися політичні союзи двох держав. У більшості випадків майбутнє подружжя навіть не бачило одне одного до дня весілля...

Наразі в межах проекту «Українці в світі», що був започаткований за ініціативи Петра Ющенка, народного депутата України, голови Всеукраїнського об’єднання «За Помісну Україну!», готується до друку книжка, уривки з якої про традицiї династичних шлюбiв часiв Київської Русi пропонуємо увазі читачів.

Володимир Великий і Анна Візантійська

Літопис руський від 955 р. описує прибуття київської княгині Ольги до Константинополя і те, як, вражений її красою й розумом, сам цесар (імператор) Візантії — Константин Багрянородний — забажав одружитися з нею... Але Ольга відповіла, що, будучи язичницею, спочатку бажає прийняти хрещення з рук імператора як хрещеного батька. І коли потім Константин сказав: «Я хочу взяти тебе за жону», княгиня відповіла: «Як ти мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою?..» Імператор щедро обдарував мудру жінку та відпустив її на рідну Русь...

А через тридцять три роки великий князь київський Володимир Святославич одружився з онучкою Константина Багрянородного — Анною. Володимир Великий не лише сам здійснив такий шлюбний союз з особою імператорської крові, а й започаткував активну політику династичних шлюбів, поєднавши своїх дітей із представниками монарших родин Європи: сина Святополка — з дочкою польського короля Болеслава Хороброго, сина Ярослава (Мудрого) — з дочкою короля Швеції Олафа Шетконунга, дочку Премиславу віддав за брата короля Угорщини — Ласло Сара, а дочку Добронігу–Марію — за короля Польщі Казимира І Відновителя.

...У 986 році у Візантії спалахнув заколот проти імператора Василія ІІ Болгаробійці. Імператор звернувся по допомогу до великого князя київського Володимира Святославича. У відповідь Володимир запропонував імператору укласти союз iз Київською державою та скріпити його шлюбом із сестрою імператора Анною Порфирогенетою. Спочатку Василій ІІ відмовив князеві (ще дід Василія ІІ і Анни Константин VII Багрянородний у трактаті «Про управління імперією» дав настанову не дозволяти шлюби з членами візантійської імператорської родини представникам варварських країн, серед яких вказував і русів), та коли повстання стало загрожувати існуванню самої Македонської династії, імператор погодився.

Шеститисячне військо з Києва швидко придушило заколот. Проте візантійський імператор не поспішав виконати умови домовленості та віддати сестру Анну за київського князя.

Щоб примусити Василія ІІ виконати угоду, Володимир Святославич навесні 989 року обложив візантійське місто Херсонес Таврійський (Корсунь) і восени здобув його, погрожуючи те ж саме зробити зі столицею імперії Константинополем: « ... якщо її [сестру Анну] не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що й сьому вчинив».

Імператор Василій ІІ погодився відіслати Анну до Володимира, однак за умови, що великий князь київський прийме святе хрещення. Він виконав цю умову і там же, у Корсуні, обвінчався з Анною Візантійською.

Разом із княгинею Володимир повернувся до Києва. Згодом він увійшов в історію як «хреститель Русі», великий церковний будівничий. Німецький мандрівник Дітмар зафіксував у своїх спогадах, що у 1018 р. (через три роки після смерті Володимира Святославича) лише у Києві налічувалося близько 400 церков. Очевидно, чимало сприяла у поширенні християнського просвітництва і велика княгиня київська, ревна християнка Анна Візантійська. Арабський історик ХІ ст. Яхья Антиохійський стверджував, що вона збудувала багато церков на своїй новій батьківщині...

На жаль, літописи нічого не сповіщають про дітей Анни і Володимира, а говорять лише про нащадків князя від інших дружин. Існує версія, що у Анни з Володимиром була дочка Феофана.

Великий князь київський Володимир Святославич пережив свою дружину Анну на чотири роки; його поховали поруч із нею у Десятинній церкві. У 1240 році їх могили опинилися під руїнами храму, сплюндрованого монголо–татарами. Лише у 1643–му ці поховання було відкрито київським митрополитом Петром Могилою. Спочатку мощі поклали в церкві Спаса на Берестові, а за рік перенесли до Свято–Успенського собору Києво–Печерської лаври. 3 листопада 1941 року «монголо–татари» нового часу — радянські атеїсти — підірвали святиню ХІ століття разом із реліквіями та мощами святих подвижників християнської віри...

Святополк Окаянний і принцеса Польська

Доля князя туровського, пізніше великого князя київського Святополка–Петра, прозваного в народі немилозвучим прізвиськом «Окаянний», з дитинства складалася драматично. Його матір’ю була невідома на ім’я грекиня, в минулому черниця. Колись, побачивши її в одному з монастирів, князь Святослав Завойовник (батько Володимира і Ярополка, дід Святополка–Петра), привіз дівчину до Києва «заради краси її лиця». Залишившись удовою після загибелі чоловіка — великого князя київського Ярополка Святославича, ще й вагітною, вона стала бранкою–дружиною іншого Святославича — Володимира Великого. Тому Літопис руський, передрікаючи лиху вдачу Святополка ще до його народження, свідчить: «Володимир присилував стати його жоною вагітну вдову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка... Від грекині Володимир мав не свого сина Святополка–Петра Окаянного. А від гріховного кореня — лихий плід буває...» Тому літописець називає Святополка «сином двох батьків», та й пізніші дослідники іменують його то Святополком Ярополковичем, то Святополком Володимировичем.

Літопис змальовує Святополка як найжорстокішого братовбивцю, який у боротьбі за київський престол «замовляє» вбивство своїх братів — Бориса, Гліба і Святослава. Проте багато з дослідників сходяться на тому, що літопис «обмовив» нещасливого князя, й іноземні джерела, наприклад скандинавські саги (зокрема, «Сага про Еймунда»), спростовують його вину у вбивстві братів, отож у наукових колах це питання залишається дискусійним. Відомо напевне, що Святополк був і жертвою, і учасником боротьби за владу в стольному граді Києві, а допомагав йому в цій боротьбі його тесть — король Польщі Болеслав І Хоробрий (Великий).

Ім’я дружини Святополка, дочки Болеслава І, не відоме. Вона народилася (між 991—1001) від третього шлюбу Болеслава з Емгільдою і померла у 1018–му. Більшість дослідників датували шлюб 1013 роком, вважаючи, що він був наслідком миру, укладеного Києвом із Польщею. Святополк займав туровський престол приблизно з 990 р., його землі межували з Польщею, і тому саме цього сина обрав Володимир кандидатом на одруження з польською принцесою. Разом із нареченою до Святополка прибув її духівник, єпископ Рейнберн, який, за переказом, підбурював туровського князя на повстання проти батька Володимира Святославича. За це князь Володимир заточив Святополка разом iз дружиною та єпископом Рейнберном у в’язницю. Того ж 1013 р. польський король Болеслав із загонами німецьких та печенізьких найманців рушив на Русь, спустошуючи все на своєму шляху. Святополк був визволений з ув’язнення.

Після смерті Володимира Великого та загибелі його синів — Бориса, Гліба і Святослава, які могли претендувати на київський престол, запекла боротьба за владу точилася вже між Святополком і Ярославом. Вона набула кульмінації у 1016 р. Святополк уже рік княжив у Києві, та 26 листопада до столиці ввійшов Ярослав iз численним варязьким військом. Дружина Святополка і весь його двір потрапили у полон до Ярослава. Але влітку військо Ярослава було розбите біля Західного Бугу на Волині. Болеслав І разом зі Святополком переможно ввійшли у Київ. Святополк знову посів київський престол.

Однак польський король Болеслав І, вступивши до Києва, став поводити себе не як союзник зятя, а як завойовник. Він полонив сестер Ярослава (дочок Володимира і Рогніди) і одну з них — Предславу — взяв собі за дружину (чи наложницю).

Подальша доля Болеславни — дружини Святополка Окаянного — невідома. На жаль, народитися у королівській родині не означало «народитися щасливою»... Трагічно скінчив свої дні й Святополк. У вирішальній битві з військами Ярослава на річці Альта, згідно з Новгородським першим літописом, Святополк зазнав поразки й вимушений був тікати від переслідувачів. За «Повістю времiнних літ», братовбивця був покараний «паралічем і безумством». Можливо, він отримав смертельне поранення, а можливо, рятуючись втечею, загинув «між ляхи і чехи», як свідчить літописець.

Ярослав Мудрий та Інґіґерда Шведська

Про шлюб сина князя київського Володимира Святославича Ярослава, названого в народі «Мудрим», та дочки шведського правителя Олафа Шетконунга Інґіґерди оповідає Літопис руський і велика кількість древньоскандинавських джерел кін. ХІ — поч. ХІІІ ст. Найповніше історія цього шлюбу викладена одним із авторів саг Сноррі Стурлусоном. Сватання Ярослава, на той час князя новгородського, згідно з сюжетом саги, відбулося влітку або восени 1018 р. Наступного ж року посли «конунга Ярицлейва» (так називають Ярослава скандинавські джерела) прибули за обіцяною нареченою. Інґіґерда дала свою згоду і попросила у батька місто Ладогу (тепер село Стара Ладога Ленінградської області в Росії) і «те ярлство, що до нього належить» як «весільний дарунок», та вірну людину для супроводження її до «Хольмграда» (так саги називали місто Новгород). Отож улітку 1019 року шведська принцеса вирушила до Новгорода, де того ж року взяла шлюб із Ярославом і отримала ім’я Ірина.

У політичному сенсі цей шлюб був дуже важливим для Новгорода, він убезпечував кордони новгородської землі. Нестабільна політична обстановка в південному Приладожжі на рубежі Х—ХІ ст. негативно позначалася на міжнародній торгівлі та безпеці Новгорода. Тепер Ладогою і околицями володіла Інґіґерда — дружина новгородського князя.

Окрім того, князь Ярослав був зацікавлений у посиленні своїх зв’язків зі скандинавськими державами у надії на створення за їх підтримки антипольської коаліції в боротьбі за київський престол. Головним суперником Ярослава в цій боротьбі виступав вищезгаданий зведений брат Святополк.

Невдовзі після одруження Ярослав став великим князем київським, і княгиня Інґіґерда була постійно при ньому. Саги говорять, що Інґіґерда–Ірина була не лише «гарна собою», а й «мудріша за всіх жінок», відома також як «миротвориця». Княгиня Ірина супроводжувала чоловіка у його численних поїздках у мирний час та у військових походах. Іноді це приносило чималу користь і запобігало кровопролиттю. Так, вона вмовила Ярослава закінчити миром його важку і тривалу міжусобицю з племінником — полоцьким князем Брячиславом Ізяславичем. Несподівано потрапивши в полон, вона проявила таку мудрість та мужність, що «облаштувала мир», який задовольнив усіх ворогуючих.

Ярослав та Інґіґерда відомі й своєю богоугодною працею у справі поширення та утвердження християнства на Русі. Є відомості, що княгиня Ірина заснувала у Києві перший жіночий монастир в ім’я своєї покровительки — святої великомучениці Ірини і, за звичаєм того часу, не лише опікувалася, а й управляла ним. Також князівське подружжя взяло участь у перенесенні мощів князів–страстотерпців Бориса і Гліба до новозбудованого храму у Вишгороді (1021). У Києві Ярослав заснував і пізніше опікувався монастирем Святого Георгія, названого ним на честь свого небесного покровителя (хресне ім’я князя — Георгій–Юрій). Окрім цього, Ярослав збудував багато інших церков, сприяв розвитку духовної освіти.

Княгиня стала матір’ю великої родини: у неї з Ярославом Мудрим було шестеро синів і четверо дочок. Вони залишили помітний слід в історії Русі, поклавши початок князівським родоводам галицько–волинських, ростовських, муромських, володимиро–суздальських, пізніше московських та інших династій...

Нащадки Ярослава та Ірини «вплелися» і в європейське генеалогічне древо. Завдяки політиці династичних шлюбів Ярослав Мудрий став відомим як «тесть Європи», що одружив своїх дітей із представниками монарших родин впливових європейських держав. Так, його дочка Анна стала королевою Франції, Анастасія — Угорщини, Єлизавета — Норвегії, пізніше — Данії, Агата — дружиною нащадка англійського престолу... Дехто із синів Ярослава та Ірини також поєднався з європейськими принцесами — Ізяслав узяв шлюб з сестрою польського короля, Ігор — iз германською принцесою, а Всеволод став зятем імператора Візантії Константина ІХ Мономаха.

... У 2008 році Українська православна церква Київського патріархату канонізувала Ярослава Мудрого як святого благовірного. Як свідчить Літопис руський, передчуваючи наближення смерті, князь Ярослав зібрав своїх синів і промовив до них і сьогодні актуальні слова: «...Сини мої, майте межи собою любов, бо ви є брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим...»

Олена ЯСИНЕЦЬКА,
керівник проекту «Українці в світі»