Ми — однодумцi
Щиро вiтаю з 20–рiччям улюблену мою газету, яку передплачую майже 20 рокiв. І нинi не уявляю, що я ще читала б, крiм неї та нашої «Волинi».
Першими про 20–рiччя моєї передплати менi нагадали у нас на поштi. Я передплачую щомiсячно, отримавши свою «велику» пенсiю (а щоб п. Янукович i депутати нашi таку саму отримували).
А тепер хочу пояснити, чому не уявляю, що я ще могла б читати з таким задоволенням, як «Україну молоду» i нашу «Волинь». Погляди ваших дописувачiв збiгаються з моїми в багатьох позицiях. Отже, ми — однодумцi.
Я — пенсiонерка, дитина вiйни. Через чотири мiсяцi менi буде 75. Маю 43 роки трудового стажу. Пишаюся тим, що я українка i народилася у славному мiстi Берестечко на Волинi. І коли почую, що хтось скептично висловлюється про нашу Україну або не розмовляє рiдною українською мовою, у мене до цiєї людини перше запитання: хто вона за нацiональнiстю i як її свята земля українська по собi носить. Ось чому скажу прямо: терпiти не можу Вiтренко, Симоненка i подiбних до них. Коли ж цi партiї заборонять?.. Бо скiльки я натерпiлася, коли працювала на керiвних посадах споживчої кооперацiї, то, мабуть, не кожен це витримав би. Шiсть разiв викликали в райком i запитували: чому я як керiвник не член КПРС. Аж поки не приїхав з обкому КПРС у райком перевiряти контролер, який вкрав туфлi iмпортнi, попався на цьому в унiвермазi... Оце така була партiя. Яке щастя я мала, що з ними в одних лавах не була...
Дитинства теж не бачила. Менi було п’ять рокiв, коли почалася вiйна i в Берестечко прийшли нiмцi. Через рiчку Стир вiд нашої вулицi проживали євреї. І коли нiмцi їх розстрiлювали, то всiх жителiв нашої вулицi й нас, дiтей, вигнали на наш берег i примусили дивитися на цю страту. Поворухнутися ми не смiли, бо за нашими спинами стояли нiмцi. А як ховалися на цвинтарi в склепах, коли нiмцi бомбили мiсто... Вже коли була ученицею пiсля вiйни, довелося бачити ще не одне страхiття. У третьому корпусi нашої школи, де ми не вчилися, в усi класи поскладали вбитих хлопцiв УПА. А ми, дiти з двох корпусiв, ходили на це дивитися.
Я це пишу, щоб прочитав правозахисник О. Чорнота, який пише, що абсурд полягає в тому, що учасники бойових дiй пiдвищення до пенсiй отримують меншi, як дiти вiйни. Неправда це. Ми тому й судимося, що отримуємо менше або зовсiм не отримуємо.
Я поважаю i шаную справжнiх ветеранiв, але ми теж не бачили нi дитинства, нi юностi...
Вибачте, що багато пишу.
Бажаю газетярам мiцного здоров’я, натхнення, непохитної вiри в нашу Україну i перемоги на виборах партiї «Наша Україна», членом якої я є з липня 2005 року.