Двадцять років тому першу шпальту першого номера «УМ» відкрила фотографія задумливої безіменної дівчини — саме вона ілюструвала звернення до «шановного читача», в якому ми обіцяли «постачати живим, доконаним фактом, об’єктивною інформацією» і були «переконані, що здатні заповнити нішу, не дуже розроблену нашою, вихованою на коментаторстві журналістикою».
Усю осінь 1991 року «УМ» стимулювала потенційних передплатників: долучайтеся до передплати нової цікавої газети на наступний рік — і вигравайте автомобіль «Таврія». Це зараз про простенький витвір Запорізького автозаводу складають анекдоти. А тоді, в останній рік СРСР, іномарки на вулицях були ще рідкісним явищем, усе більше ВАЗи й «Москвичі», ЗАЗи й ЛуАЗи, УАЗи, ну ще «Волги»...
У добу, коли про інтернет в Україні не чули й близько, «УМ» зробила переклади й передруки розумних статей західних видань якщо не візитною карткою, то своєю цікавою фішкою — точно. У нас можна було прочитати й аналітичну статтю Збігнева Бжезінського із «Нью–Йорк таймс» за підсумками поїздки відомого політолога в Україну, і виклад інтерв’ю в журналі «Уорлд монітор» із полковником Віктором Алкснісом, який фактично «накаркав» ГКЧП, і багато інших розумних речей.
Попри те, що героєм «УМного» роману був Леонід Кравчук, газеті не можна було закинути необ’єктивність. «Україна молода» подавала позиції найрізноманітніших політиків і громадських діячів. І після викладу поглядів Кравчука («Навіщо нам незалежність») ми публікували критичне інтерв’ю із В’ячеславом Чорноволом, який заявляв: «Із Кравчуком ми ідейні противники».
Перший номер «України молодої» вийшов 4 липня 1991–го. Був четвер, було радісно і невпевнено. Тираж був 9 тисяч, обсяг — 16 шпальт, ціна — 20 радянських копійок.
Засновником газети виступав ЦК Компартії України. За ідеєю, молодіжна газета Компартії мала протиставитися аж надто вільним комсомольським виданням — «Молодь України» і «Комсомольськоє знамя». Але невдовзі «УМ» перевершила згадані газети як за впливовістю, так і за демократичністю.
