Діагноз «людини дощу»

І навчати, й лікувати

Тільки батьки дітей, хворих на аутизм, та спеціалісти, які регулярно займаються з такими малюками, до кінця розуміють, наскільки важко буває пробити «панцир» відсторонення дитини–аутиста, зробити так, щоб вона відкрилася і впустила у себе світ. Хвороба непроста, тож до появи позитивних зрушень може минути не один місяць наполегливої роботи. Інколи на «розкриття» аутиста йдуть довгі роки. Проблему поглиблює те, що в нашій країні практично неможливо знайти заклад із комплексним підходом до цієї хвороби. Наявні дитсадки і школи більше орієнтовані на американську — освітню — методику, коли дітям прищеплюють певні уміння, навички, знання, необхідні для адаптації в суспільстві. Тоді як у багатьох країнах Європи (зокрема Франції, Англії) спеціалісти займаються передусім лікуванням дітей, більше уваги приділяють психотерапевтичній складовій. Росіяни ж (московська школа) поєднують навчання, адаптацію та лікування в єдиний комплекс. І саме таку систему президент Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів (ПАДАП), кандидат психологічних наук, дитячий психотерапевт Оксана Залеська та її колеги називають найбільш вдалою та ефективною. Шкода лише, що московська школа роботи з дітьми–аутистами у нашій країні практично не представлена...

«Є навчальні заклади, але єдиносистемного підходу (навчання, адаптація, лікування в повному обсязі, не лише медикаментозне), на жаль, немає, — каже Оксана Залеська. — Певні спроби поєднати ці компоненти робить київська школа–садок «Дитина з майбутнім». І хоча вони теж працюють з ухилом на навчання, а терапевтичну складову тільки планують, але, на мою думку, це єдине місце в Києві, де зрештою може розвинутися комплексний підхід. Просто вони ще зовсім «юні» — відкрилися близько півроку тому».

Як додає віце–президент ПАДАП, кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології НПУ імені Драгоманова Інна Кирилюк, добрі результати дають і так звані шторм–класи у Донецьку, Дніпропетровську. Вони, на відміну від столичного садочка, підтримують не лише малечу до 7—8 років, а й старших дівчаток та хлопчиків. А в київському закладі беруть дітей від двох років і «ведуть» до шкільного віку. Пояснюють просто: якщо вчасно почати роботу з аутистами, провести належну корекцію, то до 7—8–річного віку вони стають практично нормальними дітьми — можливо, більш сором’язливими, ніж однолітки, але без ознак колишньої хвороби.

Зрештою, результати інколи видно вже через півроку інтенсивної роботи. Так, шість місяців тому до спеціалізованого столичного садочка привели трирічну дівчинку, яка не ходила. У дитини не була в нормі нижня щелепа, було постійне слиновиділення, їсти могла тільки рідку їжу. Сьогодні дівчинка бігає, говорить перші слова, реагує на інших людей, звертає увагу, коли хтось входить до кімнати, розуміє емоції і сама їх правильно відтворює, усміхається до людей...

Малюк відводить погляд? Ідіть до спеціаліста!

«Рання діагностика й адекватна допомога аутисту гарантує 75 відсотків успіху в соціальній адаптації дитини, — каже Інна Кирилюк. — Узяти методику, за якою працюють ізраїльські фахівці. Специфіка в тому, що вони беруть дітей тільки до трьох років, поки ще гнучкі мозкові пласти, є можливість змінювати внутрішньородинну динаміку, активно впливати на структури мозку, які завмирають або не контактують. І якщо з дитиною змалечку постійно працювати, то зрештою вона може піти до звичайної загальноосвіт­ньої школи».

Утім, як визнають фахівці, рання діагностика аутизму в Україні не просто недосконала, а фактично «на нулі». І головна причина полягає в тому, що батькам надзвичайно складно помітити прояви хвороби на початковому етапі. Дорослі можуть не звертати уваги на деякі відхилення або затримки в розвитку і втрачати дорогоцінний час.

Що ж має насторожувати батьків у поведінці дитини віком до двох років? Вважається, що про аутизм можна замислюватися, якщо малюк або ігнорує спроби взаємодії з ним, або активно відкидає, уникає контактів з іншою людиною. А якщо цей контакт і встановлюється, то має переважно формальний, спотворений характер (бо мотиви вчинків, поведінки інших людей, їхні емоції та переживання дитині з аутизмом не зрозумілі). Дитина не утримує контакту «очі в очі»; не відгукується на своє ім’я (тоді як зі слухом усе добре); не звертається по допомогу; не намагається чимось поділитися; використовує іншу людину так, ніби це неживий предмет.

Якщо ці ознаки з’яв­ляються в поведінці дитини постійно, батьки мають показати малюка дитячому психіатру, щоб у разі встановлення діагнозу «аутизм» якомога раніше почати корекцію. Головне, як наголошують спеціалісти, — пам’ятати, що вихід є, і не втрачати надії та терпіння.

НАДІЯ Є!

У світі відомо багато випадків успішної соціальної адаптації, коли люди з аутизмом досягали високого соціального та професійного статусу. Прикладом можуть служити професор ветеринарії Темпль Грандіном (США), громадський діяч Ірис Юхансон (Швеція), письменник Донна Уїльямс (Австралія).

ВАЖЛИВО!

На жаль, тема аутизму в Україні досліджується не так активно, як у США і в більшості європейських країн. Тому батьки хворих діток часто не мають докладної інформації про те, як краще допомогти власному малюкові. А не знаючи деяких тонких нюансів, дорослі можуть мимоволі нашкодити дитині. Наприклад, дати їжу, яка погіршує стан здоров’я малюка.

«Із раціону дитини–аутиста слід виключати певні продукти, — наголошує директор навчально–реабілітаційної школи–садка «Дитина з майбутнім» Наталія Стручек. — Я кажу про безглютенову дієту, коли під повну заборону потрапляють продукти молочного походження і вироби, страви з борошна. Річ у тім, що система травлення аутистів не здатна розщеплювати багато білків. У першу чергу, це стосується молекул глютену, які містяться в більшості злаків, і казеїну — молочного білка. Оскільки стінки кишечника у хворого на аутизм проникні, то неперетравлені молекули потрапляють у кров і доходять до мозку. А глютен діє на мозок дитини подібно до опіатів, викликаючи наркотичну залежність від борошняних і молочних продуктів».