Здрастуйте, пане Єрмилов

Рукотворна листівка з 8 Березня, адресована Ганні Володимирівні Заваровій, професорці кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА, яку я побачила на ретроспективній виставці видатного художника, графіка, дизайнера Василя Єрмилова (1894—1968), була сигналом того, що Єрмилов — це не далекий забутий класик конструктивізму; по «Мистецькому Арсеналу» ходили люди, що знали харківського художника, дружили з ним, підтримували — Олександр Парніс, Дмитро Горбачов. Чому ж ця виставка — тільки друга «персоналка» харківського авангардиста після 1962 року? І чи могла б вона відбутися, якби ідею відомого московського літературознавця Олександра Парніса (народився в містечку Дунаєвці) не підтримали московський бізнесмен і колекціонер Костянтин Григоришин (народився у Запоріжжі) та арт–директор московської галереї «Проун» Марина Лошак (народилася в Одесі). План повернення Василя Єрмилова в контекст світового мистецтва передбачає світове турне даної виставки. «Ми б хотіли, щоб це було в Стеделіку в Амстердамі, в Tate Modern у Лондоні, в МоМа в Нью–Йорку — у правильних серйозних місцях, де показують музейне мистецтво, — каже в коментарі «УМ» Марина Лошак. — А з другого боку, важливо було почати з Києва, за моїми відчуттями, «Арсенал» — ідеальне місце взагалі для виставок такого роду і для Єрмилова зокрема. Мені здається, він був би дуже задоволений таким проектом. Нам хотілося б, щоб художник повноправно ввійшов у серйозний світовий контекст: його там не знають, бо елементарно не бачили його робіт».

У розділі «Живопис. Рельєфи», наприклад, представлені роботи 1920–х років, зроблені під впливом кубізму і Пікассо, диптих «Пляж» — концептуальний пейзаж, в якому поєднані кольорова абстракція і чорно–біла конкретика — фотографія чотирьох оголених жінок, які загорають на пляжі. «Правда, у наших науковців була проблема, як ідентифікувати жінок, тому що вони лежать долілиць і облич не видно, — жартує відомий дослідник авангарду, мистецтвознавець Дмитро Горбачов, — але «питлівая мисль» науковця дозволила ідетинфікувати їх, і зараз дискусії точаться тільки навколо четвертої, даруйте, сідниці, три ми вже ідентифікували, — тут є версії, що це Шапошнікова, Парніс каже, що це дружина Олеші. І коли наша дискусія зайшла в глухий кут, я згадав слова Сковороди, який сказав: «Менее наук — менее дури». Я погоджуюся з земляком Єрмилова абсолютно». За словами Марини Лошак, багато унікальних помальованих рельєфів Єрмилова втрачені — на виставці вони представлені фотографіями, крім того, світ заполонили підробки його рельєфів, адже на аукціонах вони цінуються так само, як і роботи Татліна, і на сьогодні це вже мільйони доларів. Це ще один гіркий парадокс–тенденція: за життя художник, на вісім років виключений зі Спілки художників, не мав замовлень і бідував. Але за словами Дмитра Горбачова, «У Єрмилова був імунітет проти бідності, бо він приятелював із душевним бідаком Хлєбніковим. А Хлєбніков казав: «Бедность — красота», що бідніше — то краще для художника. І Тичина, один зі знайомих Єрмилова, писав: якщо недоїси і недоспиш, вірші краще пишуться. Отже, поет, не їж уїжно, не спи уліжно». І мистецтво його мінімалістичне, «бідне», лаконічне».

Великі розділи «Архітектура. Дизайн інтер’єрів», «Книги. Поліграфічний дизайн», «Агітаційне мистецтво. Промислова графіка. Реклама» дають уявлення про те, наскільки Василь Єрмилов випередив свій час, адже прийоми, композиція, пластика його робіт актуальні і сучасні нині. План приміщення інтер’єру 1931 року, де на прямокутнику з кольоровими полями позначені кольорові крапки колон, років на 50 випередив «таблетки» Деміена Хьорста. Дмитро Горбачов каже, що Єрмилов цікавий сучасникам саме тому, що творив мінімалістичне мистецтво — таке актуальне зараз, коли людство змушене виживати, використовуючи мінімум ресурсів. «Для повноцінної композиції Єрмилову потрібні дві палички, а Лисицькому мінімум три», — цитує західного історика пан Горбачов. Художник був універсалом — обкладинка книжки «Ленин и Октябрь. 1917—1924», ескіз флакону для одеколону «Вікторія» чи пачки папірос «Серп і молот», логотип Харківської парфюмерно–косметичної фабрики чи фабрики «Красный кондитер» його цікавили як можливість продемонструвати шрифтову композицію, кольорову пластику, динаміку форм. Як книжковий дизайнер Єрмилов близький естетиці німецького Баухауза, митці якого, до речі, відрізняли українське мистецтво від російського.

Крім більш знаного Єрмилова–дизайнера, чи не вперше ми бачимо прекрасного Єрмилова–рисувальника: серія олівцевих портретів демонструє блискучу академічну виучку художника. Декоративні орнаменти, які Єрмилов черпав у народному мистецтві, він чудово інтерпретував у авангардній стилістиці, а проекти оформлення інтер’єрів промислових будівель малював як килими.

«Феноменальність ситуації полягає в тому, що ті, хто займався Єрмиловим серйозно, зараз уперше бачать багато речей, — каже Марина Лошак. — Перший каталог ми робили «вприглядку» — з картинками з інтернету, тому десь трохи помилилися в кольорі, в інших випадках підкоригувати датування. Друга книга буде більш уточнюючою і з великою кількістю текстів». У другому виданні вперше будуть надруковані і листи Василя Єрмилова до Дмитра Горбачова.

Виставка працює до 17 липня.