Вчора була війна

Війні вже 70. Вона старіє й віддаляється від нас, але ті, хто хотів би її забути, наче на зло, пам’ятають усе до найменших дрібниць. Така вже природа людської пам’яті — можеш не згадати, що було вчора, зате картинки минулого чітко стоять перед очима. Тим десятьом жінкам, чиї долі лягли в основу експозиції під назвою «Тріщина крізь усе життя», повертатися в пережите важко. Але на прохання представників Крайового об’єднання «Рейнланд», яке підготувало виставку, що відкрилася вчора у Львові в Національному музеї «Тюрма на Лонцького», вони згадують непрості роки своєї молодості.

Марцеліну з Дубовця, Ганну з Гут, Тетяну з Путивля, Єлизавету з Мелітополя вивезли на чужину силоміць: «працювати на велику німецьку державу», як писалося тоді у пропагандистських нацистських листівках. Декому з них тоді було лише 14—15 років, а хтось устиг вийти заміж і чекав первістків. Вагітну 23–річну Лізу із села Високопілля Харківської області примусово відправили до Німеччини у 1943 році. Жила в таборі, цілими днями важко працювала над розчищенням вулиць після бомбардувань. Через кілька місяців у клініці міста Вупперталь Ліза народила донечку Олю, але маля одразу забрали. Повернути дитину їй вдалося лише у травні 45–го, коли закінчилася війна.

Прізвище та ім’я цієї української жінки та інших дівчат–остарбайтерів представники об’єднання «Рейнланд» виявили у книзі Крайової жіночої лікарні Вупперталя. Одні народжували тут своїх дітей або лікувалися, інші — працювали санітарками. Через десятки років, коли складали списки для Фонду взаєморозуміння й примирення, виникла ідея запросити колишніх остарбайтерів у Вупперталь. 14 жінкам з України написали листи, але відповіли лише десятеро. Троє з них згодом побували в Німеччині, а до тих, хто не зміг приїхати, представники «Рейнланду» завітали самі. Тоді й були записані десять інтерв’ю, які стали основою нинішньої виставки. Жінки розповідали про свої поневіряння не тільки на чужині, а й на Батьківщині, адже примусова праця в Німеччині стала тією тріщиною, яка позначилася на житті кожної з них, — остарбайтерам «не світили» ні навчання у вузі, ні пристойна робота...

З 2007 року ця експозиція подорожує Європою, повідомляє Центр досліджень визвольного руху, а в Україні її партнером є благодійний фонд «Україна 3000». Працюватиме виставка до 30 липня щоденно. Вхід вільний.

А ТИМ ЧАСОМ...

У столиці в Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років відкрилася відставка під назвою «Війна. Документ. Пам’ять. Рік 41–й». Тут представлено понад тисячу експонатів, які розповідають про перші дні війни. Це, зокрема, розсекречені документи 1941 року, які зберігалися в архіві зовнішньої розвідки України, щоденники партизанського ватажка Ковпака, майора–прикордонника Сілуанова, військовополоненого Шершака, остарбайтера Улановської, депортованого кримського татарина Ісмаїлова та інших. А ще — написані в 41–му листи, захоплені та вивезені окупантами до Відня, які лише зараз отримують родини адресатів...