Поїздка, про яку хочу розповісти, відбулася в середині травня. В Києві тоді вже добряче припікало, а на півдні, навпаки, було по–весняному прохолодно. На деяких вершинах Кримських гір ще лежав сніг. Над морем стояв густий, неначе мед, туман. Таке, кажуть, буває лише наприкінці весни, коли море починає інтенсивно нагріватися. В будь–якому разі, краєвид із гори Ай–Петрі запам’ятається надовго: на небі ні хмаринки, Ялта — мов на долоні, а море огорнене химерною ковдрою. Втім, головним стимулом, щоб занотувати свої враження від поїздки, була не вражаюча краса кримських пейзажів, а люди. Українці. Як виявилося, на Південному березі України носії української мови зовсім не чужі.