«Сучасній людині зрозуміти, що таке війна, відчути й усвідомити її біль і жах — неможливо... Я й досі не розумію, як ми могли не спати по кілька діб, проходити десятки кілометрів, а потім кидатися в бій. Дивно, але нелюдську втому тоді мов рукою знімало», — згадує 85–річний киянин Андрій Лучук. З Андрієм Михайловичем та його дружиною Людмилою Юхимівною, давнiми шанувальниками «України молодої», ми розмовляємо в їхньому затишному будиночку, що в приватному секторі Києва. Тут, усього за кілька сотень метрів від гамірного проспекту Науки, стоїть дивовижна тиша. Просто з подвір’я видно пагорби Голосіївського лісу — здаля тутешній краєвид чимось нагадує Карпати. Але замість милуватися цією красою — ми розмовляємо про війну...