Ярмарок марноАРТства

Кожного червня у швейцарському місті Базель розгортається подія, на яку стікаються потоки галеристів, колекціонерів, поціновувачів і просто ґав, — це ярмарок сучасного мистецтва «Арт–Базель». 42–й за рахунком цьогоріч «Арт–Базель» (15–19 червня) зібрав 300 галерей із 35 країн світу, які презентували близько 2 500 творів мистецтва.

Там, де Хьорст і Пікассо

Обходивши всі поверхи двох будівель, в яких розмістився ярмарок, я, на жаль, не знайшла жодної української галереї. Воно й не дивно: щоб потрапити на цю подію, треба не лише пройти відбірковий конкурс, а й викласти кругленьку суму за оренду (справжні цифри не розголошуються). Як результат, не сходячи з базельської землі, відвідувач може зазирнути в найвпливовіші галереї світу: Gagosian Gallery (Нью–Йорк), White Cube (Лондон), L&M Arts (Нью–Йорк, Лос–Анджелес) чи Fondation Beyeler (Базель). Здається, єдиний заклад першого рангу, що проігнорував цьогорічний «Арт–Базель», — це лондонська галерея Чарльза Саачі, котра віднедавна стала національною колекцією, тому її власник–мільярдер більше не потребує додаткової реклами.

Найбільше галеристів прибуло у Базель зi США та Німеччини (73 та 50, відповідно), також було багато швейцарців, британців і французів. Східну Європу найширше репрезентувала Польща — чотири галереї. За сло­вами спеціаліста польського арт–ринку, економіста Анни Пьєхачек, ці галереї привезли відомих у Європі митців, чиї імена вже закріпилися на міжнародному ринку. Водночас від Росії був всього один представник — Regina Gallery з Москви.

Серед представленого на ярмарку фігурували твори ХХ і ХХІ століть: переважав живопис, траплялися скульптури, менше було фотографій та інсталяцій і вже зовсім мало відеоарту. Водночас багато експонували Пікассо, Поллока і Хьорста — зосереджені на комерційному успіху, галереї ставлять на без­програшні варіанти. Лише побіжного погляду вистачає, щоб зрозуміти: очікувані тут клієнти рідко мають симпатію до новаторського мистецтва.

Про літніх швейцарців замовимо слово

П’ять днів ярмарку різнились не лише програмою і гостями дискусійної частини, але й публікою. У перші дні роботи тут панувала атмосфера великого офісу. У «боксах» галерей засідали солідного вигляду галеристи з макбуками й усмішками на мільйон. На столах — візитки з картону щонайкращої якості, каталоги, книжки про представлених художників, поруч — стільці для потенційних клієнтів. «Арт–Базель» — це передусім місце укладення вигідних контрактів, взаємодії галерей, диллерів і колекціонерів. Потенційних бізнес–партнерів тут бачать за милю, ласкаво вітають і запрошують зайти. Серед тих, кого в галереях вітають особливо радісно, — літні швейцарські пари та середнього віку чоловіки з молодими супутницями. Вочевидь, ті й інші купують найохочіше.

Художників на цьому ярмарку арт–марнославства майже не видно — вони у ринковому процесі не задіяні. На загальному строго–бізнесовому тлі мою увагу привернула хіба що знана паризька пара Ева та Адель: оголосивши своє життя і себе самих творами мистецтва, вони дозволяють іншим милуватись собою, тодi як самі милуються мистецтвом.

Зовсім інша картина розгортається на вихідних. Усі можливі контракти вже укладено, галеристи розслаблено жують канапки та доволі знуджено розглядають відвідувачів. Натомість останніх стає значно більше, серед них переважають «люди з вулиці», яких справді цікавлять мистецькі роботи. Школярі фотографуються біля вподобаних скульптур, а поряд хтось жваво дискутує про місце мистецтва у житті народів... На ярмарку діють кілька видів квитків: один день коштує 39 швейцарських франків (близько 340 грн.), на всі дні — 92 (860 грн.), школярі, студенти, інваліди та пенсіонери плятять по 29 (270 грн.), а діти до 16 років, що прийшли з батьками, можуть заходити безкоштовно.

Проте попри великий розголос та кількість людей, які щороку відвідують «Арт–Базель» (а це близько 60 000), він передусім розрахований на кілька сотень потужних колекціонерів та передусім залишається подією бізнес–рангу.

Ольга КУРОВЕЦЬ