«Поверніть нам Україну!»
...Поїздка у Крим до друзів лише на перший погляд здавалася мені приємною пригодою, а в реальності подорож перетворилася на постійне нервування, втрачений час та зустріч із людьми, повними розчарування. >>
Кімната–вітальня в номері Андрія Парубія.
Коли серед простих смертних заходить мова про розкішне життя депутатів, епітети особливо не добирають. Образ нахлібника і нероби з парламентським значком чітко зафіксувався у громадській свідомості. Хмизу в багаття підкинуло оприлюднення народними обранцями декларацій про доходи за минулий рік: хтось виявився бідним безхатченком у діамантах, а хтось, маючи мільйони на рахунку, не гребує матеріальною допомогою від держави. «УМ» вирішила перевірити, як живуть на одну зарплату скромні народні обранці (згідно з декларацією та думками колег). І нахабно напросилася до них у гості.
«Нашоукраїнець» Андрій Парубій тепер мешкає у двокімнатному номері готелю «Київ», на 17–му поверсі. «Попросив такий дати, бо дружина з дочкою часто приїздять зі Львова, і ночувати в одномісному номері ніде», — пояснює 40–річний депутат.
У першій крихітній кімнаті — спальня з ліжком, у другій — вітальня: диван із кріслами, телевізор, стіл. Із балконів обох кімнат, де пан Андрій щоранку робить зарядку, відкривається вражаючий вид на Дніпро, Верховну Раду та Маріїнський палац. «Так, краєвид надзвичайно гарний, — погоджується парламентарій. — Шкода тільки, що жодне крісло з номера не проходить у двері — не винесеш на балкон, щоб посидіти».
Сонячного світла у кімнатах забагато — припікає. «Минулої осені ми здобули величезну перемогу — в номери поставили кондиціонери, — розказує пан Андрій. — А до того два роки смажилися. Гуляли всі гуртом у Маріїнському парку до ночі, бо неможливо було сидіти в номері — така стояла спека».
Обстановка в депутатському номері — типово готельна. На тумбочці в Парубія ділові папери, родинне фото, лірика Олександра Олеся і «Так казав Заратустра» Ніцше. Тут, каже депутат, він буває рідко — приходить лише переночувати. Навіть обідає та вечеряє здебільшого в парламентській їдальні — умов для приготування їжі в готелі немає. «У номері можу хіба що зранку чи перед сном попити чаю з коржиками, пива з горішками абощо. Навіть холодильником не користуюся», — каже Парубій.
Гості приходять рідко: «Здебільшого це друзі–«нашоукраїнці», які мешкають у цьому ж готелі. Політичні питання обговорюємо, іноді до ночі спілкуємося».
Загалом нарікань на готельне життя в нього немає: «Я все дитинство провів у таборах — спав у спальниках, наметах. Тому мої уявлення про комфорт дуже скромні. Ліжко є — що ще треба? Найбільша перевага — до роботи якихось п’ять хвилин ходу».
Життя в готелі, щоправда, не зовсім безтурботне. Не так давно, наприклад, Андрієві довелося «воювати» з водопровідним краном у санвузлі — той раптово прорвав: «Фактично за секунду все залило. Спершу вичерпував, переливав воду у ванну. Потім викликав сантехніка. Вода і в кімнату зайшла».
Андрій Парубій зізнається: у Києві він почувається, як у відрядженні. Але на столичну квартиру навіть не розраховує — принципово заяву на отримання в апарат ВР не подавав, бо такою була обіцянка напередодні виборів. Його рідний дім — у Львові. Там, згідно з декларацією Парубія, у нього є скромна квартира (21 квадратний метр) та найкоштовніше придбання за роки депутатства — автівка «Тойота–Камрі». Ну і головне ж, звісно, — родина.
Щоправда, марнотратний грішок за скромним депутатом Парубієм таки водиться: він опинився серед лідерів у списку членів парламенту, які перевищили допустимий ліміт оплачуваних авіаперельотів. «Я пояснив би це активною депутатською діяльністю, — каже Парубій. — Я літав у Запоріжжя, коли на часі було питання про хлопців із «Тризуба». Літав, коли йшлося про закриття українських шкіл на Донеччині... Звісно, половина депутатів узагалі нікуди не літають, бо поняття не мають, що таке робота в округах, — у них ліміт не перевищений. З іншого боку, нині переліт «Київ—Львів» коштує від 1200 гривень. А депутатський ліміт — 9 тисяч гривень. По суті, цього вистачає лише на два–три перельоти».
На депутатську зарплату Парубій не скаржиться: отримує на руки 13 тисяч гривень. Часто половину цих грошей віддає на молодіжні структури, громадські організації. Кілька разів, наприклад, оплачував адвоката хлопцям із «Тризуба». Заощаджень не має.
Не гребує народний депутат і громадським транспортом. «Раз одна журналістка зустріла мене в метро і так була вражена, що навіть статтю з цього приводу написала», — посміхається Парубій.
Один із постійних гостей Андрія Парубія — колега по «Нашій Україні» і сусід по готелю «Київ» Володимир В’язівський. 48–річний парламентарій нещодавно справив новосілля — вселився до відремонтованого, хоч і крихітного, номера на сьомому поверсі.
На стіні в кімнаті В’язівського — освячений дерев’яний хрест, робота студентів Львівської академії прикладного мистецтва. На тумбочці — книжка Аллена Карра «Легкий спосіб кинути палити». «Це я для Парубія тримаю, — каже В’язівський. — Сам не кинув, але вже «призупинив».
Новим своїм номером депутат задоволений. «До старої кімнати аж соромно людей було приводити: шпалери звисали зі стін. А тут свіжий ремонт. І навіть кондиціонер», — тішиться Володимир Михайлович. Гостей у нього завжди багато: «Зі Львова часто навідуються, ночують у мене — і фермери знайомі, і партійці. Я коли вселявся, мені дали одне велике ліжко. А я кажу: «До мене гості приїздять. Треба, щоб два було ліжка». Дали».
Буває в гостях у В’язівського сусід–однопартієць Володимир Карпук — він через номер живе: «Часом збираємося: з мене — пиво, з Володі — вугрі. На Світязі вони гарні водяться. Отой столик по центру ставимо. Спілкуємося...»
На випадок гостей у пана Володимира є «стратегічні» запаси. Народний депутат демонструє у холодильнику ковбасу, консерви, пляшку горілки й пиво. «Це щоб ви не сумнівалися, що я тут і справді живу, — сміється В’язівський. — Правда, живу більш «по–холостяцьки», не готую нічого. Ще як дружина Володі Карпука була жива, привезла йому сюди мікрохвильовку, намагалася готувати. Запрошували другий раз на домашні харчі. Бачте, живемо ми, як у гуртожитку...»
Розвернутися особливо в депутатському номері ніде. Шафа для одягу — ну просто мініатюрна. «Але тут уже хоч є де речі повісити! — випереджає питання пан Володимир. — У попередньому номері не було. Тільки гачки на стіні — і сорочки, і пальто, все в купі мусило висіти. А тут уже розкіш».
На такій площі про прання та сушіння одягу й мови немає. «А я у Львові все перу, — каже нардеп із Галичини. — Усе, що назбирається, везу додому». Чисто тобі депутати — як студенти!
Трапляються із народними обранцями в готелі й кумедні пригоди. Наприклад, Володимир В’язівський зізнався, що свого часу його турбували «дівчата за викликом». «Таке було в минулому скликанні: тільки поселили, ще не встиг роздягнутися, як дзвонять. Думаю, знизу телефонують запитати, чи все гаразд, чи замок відкрився. А ж то дівчина — питається, чи мені не нудно. Чи не допомогти, мовляв, обжитися? Кажу: дякую, звичайно, але зараз до мене друзі прийдуть — будемо обживатися, — посміхається депутат. — Перші два тижні ще дзвонили. А далі перестали: мабуть, «по вахті» передали, що клієнт «непідходящий». До речі, подібні випадки пригадують й інші мешканці готелю «Київ».
Загалом В’язівський вважає себе забезпеченим. Згідно з декларацією, пан Володимир машини не має — у Києві користується службовою автівкою (має можливість використовувати авто з водієм 21 годину щомісяця, як і всі депутати). Крім того, нардеп часто їздить на метро, багато ходить пішки.
На житло в столиці Володимир Михайлович не розраховує — як і Парубій, має квартиру у Львові. «Це смішно — народним депутатам скаржитися на своє життя, — каже пан Володимир. — Те, що морально й духовно бідних депутатів вистачає, — факт. Але щоб були бідні матеріально — це просто абсурд».
Народний депутат Юрій Гнаткевич, якого колеги вважають одним із найскромніших представників БЮТ, непроханих гостей (тобто нас) погодився прийняти у власній квартирі без вагань. «Тільки купальник візьміть із собою, — жартома попередив нардеп, — за нашим будинком уже жаби кумкають».
Панельна 16–поверхівка Гнаткевича знаходиться на Оболоні, у чудовому місці — якраз навпроти затоки Собаче гирло. «Це наша головна гордість, — анонсує Юрій Васильович, прямуючи в домашніх капцях на балкон, де ми й збираємося точити ляси. — Мій родич якось сказав: «У нас, у Канаді, «в’ю» з квартири (тобто краєвид), як у тебе, коштує ще стільки ж, як сама квартира». Ну бо дійсно ж красиво: з балкона видно лісові масиви, гирло Десни, а під вікнами — затока».
Про 71–річного Гнаткевича сусіди кажуть: «депутат, який босий ходить». «Бо я щоранку на пляж іду босоніж, — зізнається голова київської крайової «Просвіти». — А на четвертому поверсі в нас живе Наташа Вітренко. Ми коли зустрічаємося вранці, часом влаштовуємо політичні перепалки в ліфті. Я щоранку на годину, як на зарядку, ходжу на риболовлю. А Наташа — вигулювати собачок і купатися. І он під тим кущем вона свого купальника викручує», — сміється Юрій Васильович, показуючи на рослинність.
Трикімнатну квартиру в цьому будинку (загальною площею 75 метрів, із двома балконами) Гнаткевич отримав як народний депутат ще в 1991 році. «У нашому під’їзді депутати І скликання живуть, зокрема обидва Горині. Тут Левко Лук’яненко прописаний, — розказує Юрій Васильович. — Я ж тоді не думав, що мені квартиру дадуть. Жив із дружиною та двома дітьми на Червоноармійській — ми побудували там кооперативну 31–метрову квартиру. Дорого вона нам далася... А мій сусід по сесійній залі (колишній шофер, до речі) переконував мене: «Пишіть і ви заяву в депутатський профком. Он Лариса Скорик отримує». Я питаю Скоричку: «Ляля, ти отримуєш квартиру? А що ж люди скажуть?» А вона: «Не знаю, що про тебе скажуть. А про мене ніхто нічого доброго ніколи не скаже. А я хоч зі своїми дітьми роз’їдуся». Отак отримав і я. Тепер у квартирі на Червоноармійській живе мій молодший син».
Оселя в пана Юрія дуже скромна — нічим не відрізняється від квартири пересічного українця: недорогі меблі, килимки на підлозі, проста столярка. Невеличка кухня, надміру скромна спальня, прості однотонні штори на вікнах. Біля телевізора — державний прапорець та партійна символіка БЮТ. На журнальному столику — «Україна молода» й «Газета по–українськи». У вітальні, в окремому спеціально обладнаному кутку, — ікони, свічки, лампадка. «Це хатня церква. Тут моя дружина молиться», — пояснює господар.
Юрій Гнаткевич має дачу за 150 км від Києва, аж під Сквирою. То двокімнатна хатинка, подарована «за хорошу справу» місцевою бабусею. Там народний депутат час від часу відпочиває на городі. «Гляньте, яка в мене спина засмагла. Хтось може подумати, що я з Багамів приїхав. А це я насправді на городі жуків колорадських кропив. Он які мозолі на руках — насапався за вихідні, страшне!» — сміється БЮТівець.
Чоловік він невибагливий: на роботу їздить три зупинки тролейбусом, а там — станція метро «Героїв Дніпра». «Можу раз на тиждень узяти машину Верховної Ради, як пізно додому повертаюся. Або як зарплату отримаю — щоб не в метро везти. А в округ я сам за кермом їжджу на власній машині. Он вона під під’їздом стоїть — «Мазда–6», — Юрій Васильович показує з балкона на автівку вишневого кольору.
Заробляє він, як сам визнає, немало: 14,5 тис. грн. депутатської зарплати (має доплату за науковий ступінь) плюс 17 тисяч пенсії. «Чесно кажучи, я не знаю, куди витрачати гроші. Дівчат у кав’ярні не воджу, на моря ніколи не їжджу, — зізнається нардеп. — Маю вже в «Ощадбанку» 600 тисяч гривень заощаджень. Будемо з дружиною вирішувати, куди їх дівати».
Одначе, переконує депутат, він жодного разу в житті «не давав і не брав хабарів» — усе заробив самотужки. «Приїхав до Києва сиротою у 16 років із дерев’яною польською валізкою. А у 33 роки вже став завкафедрою, захистив кандидатську... Тепер же я думаю, що Бог мені стільки дав, що маю допомагати людям. Замислююся не тільки про те, як жити, а як і вмерти», — каже уродженець Рівненщини.
Щодо питань фінансових, Гнаткевич зазначає: щомісяця кожен нардеп отримує на руки 17 400 грн. так званих «депутатських грошей» — аби витрачати їх за власним розсудом «на потреби округу». Щоправда, ніхто за ті кошти не звітує. Округ Юрія Гнаткевича — у Рівненській області, і про нього, запевняє БЮТівець, він дбає. Хоча сімнадцяти тисяч гривень для цього не вистачає. «Єдиний у мене принцип: хто б не просив грошей, я повинен знати, куди вони пішли», — каже Юрій Васильович.
Ще ж є й так звана «матеріальна допомога» депутатам. Минулого року пан Юрій її всю до копійки віддав на будівництво церков Київського патріархату в рідному селі та в містечку Радивилів. «Від цієї допомоги народні депутати запросто могли б відмовитися, — вважає Юрій Гнаткевич. — Її виділяють на оздоровлення, а від чого оздоровлюватися депутатам? Але допомогу треба брати, інакше вона просто Азарову повернеться. Краще використати її на якусь добру справу».
Пан Юрій переконаний: щодо народних депутатів у людей назбиралося забагато агресії (часто — виправданої, бо ж не відпрацьовують своїх грошей!), але й чимало міфів. «Якось ми взимку з чоловіками рибалили, неподалік від дому, — пригадує Юрій Васильович. — І хтось каже: он у цьому депутатському під’їзді буфети встановлені, харчі туди завозять... Я кажу: пішли глянеш на мій «буфет». І він пішов — просто у формі рибальській. Подивився і... розізлився ще більше. Бо ж люди самі хочуть негативу, шукають винних у власних проблемах. Депутати для цього підходять, як ніхто інший...»
Нардеп Андрій Парубій переконаний: в українському суспільстві ставлення до статків членів парламенту неадекватне. А визначення «найбіднішого депутата», яким Парубія нагородили журналісти, його ображає. «Я — звичайний депутат, — зауважує «нашоукраїнець». — Так живуть і в Чехії, в Угорщині наші колеги. Але в нашій державі депутат, який живе на зарплату, — аномалія».
«Знаєте, які були коментарі [в інтернеті] під новиною про мою «бідність»? — продовжує Парубій. — Два найтиповіші: «Такий тупий, що вже й не може вкрасти» і «Він бреше». Це страшна, як на мене, проблема. У суспільстві, де стереотип — «людина, яка була при владі й нічого не вкрала, — тупа», корупція не буде подолана. Мав би бути суспільний запит на чесність. Адже зараз нормальний депутат — це «конкретний пацан», на джипі, з охороною. Від такого чекають подачки, із таким рахуються. А я все життя працював археологом, викладачем, в обласній раді депутатом. У мене не було бізнесу. Звідки я мав би мати дохід? Ненормально, коли депутат вказує у власності речі, неадекватні його доходу. Ця перевернута суспільна свідомість призводить до катастрофічних результатів».
Готельний номер у «Києві» обходиться платникам податків у кругленьку суму: стандартний одномісний однокімнатний коштує 720 грн. на добу, двокімнатний — 960 грн. Щоправда, готель надає 25% знижки на проживання депутатів ВР.
За підсумками оприлюднення декларацій–2010 в Україні нараховано більше 1100 офіційних мільйонерів. При цьому лише четверо народних депутатів зізналися, що минулого року заробили більше мільйона.
Пресі свої декларації за 2010 рік зголосилися показати трохи більше 60 парламентаріїв із 450 можливих.
Найбагатшим виявився «нунсівець» Олександр Третьяков. Сума його доходів за минулий рік склала 64,4 млн. грн. — це переважно дивіденди, проценти, кошти від продажу цінних паперів.
На другому місці за прибутками–2010 — «регіонал» Рінат Ахметов, якого традиційно називають найбагатшою людиною України. Він показав дохід за минулий рік у сумі 32,2 млн. грн.
Ще двоє офіційних мільйонерів 2010 року — БЮТівець Юрій Триндюк (19,36 млн. грн.) і «нашоукраїнець» Віктор Матчук (1,12 млн. грн.).
При цьому навіть неозброєним оком видно, що насправді міцними мільйонерами є кілька десятків нардепів — промисловців і підприємців.
У п’ятірку найбагатших парламентаріїв у 2010 році увійшов Володимир Литвин — спікер заробив майже мільйон гривень.
Несподівано «бідними» на надходження виявилися представник БЮТ Наталя Королевська та «регіонал» Артем Щербань. Щоправда, син скандального екс–»губернатора» став найбільшим у парламенті землевласником — у нього понад 100 га в Донецькій області.
Найбільшою ж квартирою у Верховній Раді може похвалитися БЮТівець Іван Куровський: йому належить оселя площею 1443 кв. м; ще одна житлоплоща на 547 кв. м. перебуває у власності родини. Також Куровський — власник найбільшого будинку серед парламентаріїв — на 1389 квадратів.
Великі житлові площі і в БЮТівця Івана Кириленка (будинок 780 кв. м), а також у «регіонала» Артема Щербаня (дім на 725 кв. м).
Щербань також фігурує серед власників найдорожчих авто: у нього одразу чотири VIP–автівки — два «Мерседес–Бенц SL 600», один «Мерседес–Бенц S 350» і «Астон Мартін D9».
Серед незаможних депутатів — колишній голова «НУНС» В’ячеслав Кириленко. У 2010 році він отримав 235 тис. грн. сукупного доходу, не має ні машини, ні землі, ні заощаджень — лише столичну квартиру.
Народний депутат від «НУНС» Анатолій Гриценко, наприклад, у 2010 році заробив менше за свою сім’ю (дружина — журналіст–редактор Юлія Мостова). А вся родина Тараса Чорновола жила в 2010 році лише на його зарплату.
Є й інші цікаві факти. Наприклад, відомий VIP–автолюбитель, син Президента Віктор Янукович–молодший не задекларував у своїй власності жодного авто. Він заробив минулого року майже 215 тис. грн., володіє квартирою на 379 кв. м у Києві.
Комуністи–парламентарії теж офіційно бідні, як церковні миші, хоча декларації оприлюднювати не поспішають. Лідер КПУ Петро Симоненко запевняє, що єдині його доходи — заробітна плата депутата. Особняк у селі Мостище (про нього «УМ» детально писала) перший секретар Компартії «списав» на власність сина. А дорогий швейцарський годинник, який засікли у Симоненка журналісти, — це, мовляв, подарунок друзів.
Практично всі народні депутати (включно з мільйонерами) не відмовилися від матеріальної допомоги — 35 тисяч гривень. Її взяв і Генеральний прокурор Віктор Пшонка, незважаючи на мільйон гривень заощаджень у банку.
Пенсія першої леді Людмили Янукович за весь 2010 рік склала 15 500 гривень.
«Губернатор» Харківщини Михайло Добкін, згідно з декларацією, живе у невеличкій двокімнатній квартирі. А мер Харкова Геннадій Кернес — взагалі безхатченко, хоч має «Порше» й «Мерседес».
...Поїздка у Крим до друзів лише на перший погляд здавалася мені приємною пригодою, а в реальності подорож перетворилася на постійне нервування, втрачений час та зустріч із людьми, повними розчарування. >>
Збройні сили Німеччини — Бундесвер — мають загалом п’ять госпіталів у різних містах країни. Ми заходимо в той із них, що в Гамбурзі, на Лессерштрасе, 180. Надворі зимно; стоїть густий, як молоко, туман — такого в найбільшому портовому місті ФРН не бачили вже давно. >>
То колись пана було видно по халявах. Нині треба брати вище. На піку популярності — вишиванки. За ними легко ідентифікувати українців, скажімо, в натовпі на Манхеттені, Єлісейських полях чи на ЧС-2014 у Ріо-де-Жанейро. Що вже казати про Україну. >>
Йдеться не про крайню північ, де казкова Герда шукала свого Кая, а про північ Сумщини. Край, утім, не менш красивий, ніж казковий.
Пам’ятаю, коли ще студенткою–практиканткою вперше приїхала до північних районів області, була вражена дерев’яними будинками, воротами з дерев’яними дашками... >>
Ще задовго до появи в Тернополі цього незвичайного музейного закладу тут було створено «Самогонну ресторацію» — родинну корпорацію закладів громадського харчування, емблемою якої є долоня із зображеним на ній серцем. Такий символ господарі пояснюють прагненням вкладати у справу своїх рук максимум любові. >>
Осінній недільний ранок для мешканців житлового масиву Троєщина минулого тижня був особливим. Адже на вулицях району можна було побачити німців, що спокійно розгулювати з автоматами в руках та мило посміхалися перехожим. Здавалося, ніби зараз не 2013 рік, а період Великої Вітчизняної і столиця знову окупована гітлерівцями. >>