Політична тінь від української пальми

Вітчизняні молокопереробні заводи знову опинилися на краю економічної прірви. Днями голова правління національної спілки виробників молока Росії Андрій Даниленко звернувся до свого галузевого міністерства з проханням заборонити імпорт українського сиру. Оскільки в Росії ніхто просто так не виголошуватиме такі сміливі заяви, можна не сумніватися, що ініціатива пана Даниленка була санкціонована, і невдовзі РФ закриє шлагбаум перед продукцією вітчизняного сироваріння.

Росіяни, за визначенням того ж таки Даниленка, останнім часом запримітили дуже дивну тенденцію: виробництво молока в Україні стрімко знижується, а сиру — навпаки, зростає. А це може означати тільки одне — замість натуральної сировини до молока додають пальмову олію. Українські молочники, у принципі, проблему визнають, але зауважують: нічого нового росіяни їм не повідомили. Тобто, існують і проблеми сировини — поголів’я корів навіть iз початку 2011 року скоротилося на 3,8%, і те, що натуральне молоко переважно збирають на селянських дворах, а тому його якість подекуди викликає сумнiви. Але ж наявність у сирах пальмової олії, значно дешевшої за натуральне молоко, ніхто й не приховував — вона прописана у рецептурі.

У раптовій активізації російських виробничих лобістів експерти вбачають дві складові. Економічну — за чотири місяці нинішнього року РФ імпортувала на 24% більше сирів, ніж торік. Відтак на російських заводах утворилися залишки продукції приблизно 2 тис. тонн. Відтак «Росмолоко» пропонує або піднімати мито, або взагалі заборонити ввезення зайвої продукції. Але неможливо не помітити, що ідея заборонити експорт української продукції з’явилася одразу після непоступливості Прем’єр–міністра Миколи Азарова на газових перемовинах iз Володимиром Путіним. До речі, під російські санкції підпадають ще й білоруські виробники — керманич цієї держави також провадить непростий діалог iз Кремлем на паливну тему.

Для української молочної галузі такий хід росіян може означати банкрутство і... поглинання вітчизняних заводів цими ж самими росіянами. Адже 24 великі підприємства — флагмани галузі — нині мають право експортувати свою продукцію до Росії з її «бездонним» ринком (бiльше половини імпорту до РФ надходить з України, Білорусі та Німеччини), й активно цим правом користуються. Причому деякі підприємці працюють переважно на експорт — так простіше й прибутковіше. Подібну ситуацію, до речі, ми мали взимку 2006 року, коли після перемоги на президентських виборах «не того» кандидата росіяни одразу ж виявили у нашому сирі шкідливі домішки. Тоді щомісячні збитки галузі становили 50—60 млн. доларів.

Унаслідок «сирної війни–2006» постраждали, у принципі, і самі росіяни: через несподівану зупинку імпорту на ринку РФ утворився дефіцит цієї продукції та зросли ціни. І, звичайно, українські товаровиробники: вартість сировини на ринку після зупинки заводів суттєво впала. Проте великий російський бізнес, який до того поклав око на деякі наші молокопереробні заводи, але не зміг домовитися про ціну, купив ці потужності просто за копійки. Уряд Миколи Азарова, який тоді був в опозиції, чудово пам’ятає ці дні. Тому натяк Володимира Путіна на необхідність компромісів вони, мабуть, зрозуміють правильно. І вже за кілька днів ми зможемо побачити, у яких питаннях зуміли домовитися сторони — за динамікою опускання «сирного шлагбаума».