Під знаком стрільця

Кінець травня, 1938 рік, Роттердам. Високий, кремезний чоловік років під 50 п’є каву в невеличкому кафе «Атланта», що майже в самісінькому центрі міста. Зі свідчень офіціанта, до столика підійшов пан, при собі він мав невеличкого пакуночка, на вигляд — як коробка цукерок. Новоприбулий мав каштанове волосся і був аж занадто охайно вдягнутий. Більше нічого пригадати офіціант не міг. За кілька хвилин пролунав вибух, унаслідок якого загинув «батько» першого куреня Січових стрільців Євген Михайлович Коновалець...

Бунтівний студент

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Зашків, що на Львівщині, в сім’ї вчителів. Тож можна зі значною часткою впевненості сказати, що любов до України та розуміння її він отримав саме від батьків. Уже в десять років батько відправив Євгена до Львова на навчання. Академічна гімназія — до речі, один iз найкращих закладів того часу, — без проблем прийняла нашого героя — іспити він склав відмінно. А в 1909 році він вступив на юридичний факультет Львівського університету. Вибір факультету очевидний — професія юриста надавала багато можливостей, щоб боротися за справедливість законними методами. Саме в університеті у здібного студента починає розкриватися талант лідера та провідника. Євген уже зі студентських років проводив активну громадсько–політичну діяльність. У 1910 році він активно брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові. До речі, під час тих акцій загинув друг Коновальця, студент Адам Коцко. Важко навіть уявити розпач нашого героя — адже життя в молодості здавалось безкінечним...

Через два роки після жахливих подій студентського виступу Євгена Михайловича обрали секретарем львівської філії «Просвіти», а вже через рік він був обраний до головної управи Українського студентського союзу, де належав до національно–демократичної секції. Незабаром став членом Української національно–демократичної партії.

Уже в 1913 році як представник студентства Євген Коновалець стає частиною «Тіснішого народного комітету» УНДП під головуванням Костя Левицького. Здавалося, легальна боротьба за Україну і її незалежність може бути плідною — реально відчувалася довіра людей до УНДП, віра у можливість побудови Української держави.

Командир куреня Січових стрільців

На початку Першої світової війни, 2 серпня 1914 року, Коновальця було мобілізовано до австрійської армії. Кілька місяців вишколу — і його приписали до 19–го полку Крайової оборони Львова. Не минуло й року, як під час кровопролитних боїв на горі Маківка він потрапляє до російського полону. Потім був довгий рік у таборі Чорний Яр, а з кінця 1916 року Євгена переводять у Царицин (тепер Волгоград). У вересні 1917 року Коновалець утік з табору і незабаром добрався до Києва. У жовтні–листопаді він разом із Романом Дашкевичем та іншими членами Галицько–Буковинського комітету сформував Галицько–Буковинський курінь Січових стрільців, який незабаром перетворився на одну з найбоєздатніших частин армії Української Народної Республіки.

У січні 1918 року Євгена Коновальця обирають командиром куреня Січових стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 року частини Січових стрільців відзначились пiд час придушення антидержавного заколоту в Києві та у боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові стрiльці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в най­складніші часи української державності. 1–2 березня 1918 року стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно iз Запорізьким корпусом та Гайдамацьким кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ. У відомій п’єсі Булгакова «Дні Турбіних» герої дивуються: «Ах, к нам в Кієв нєвєсть откуда прішла Петлюра!». Вони й уявлення не мали, що тоді Київ взяв не Петлюра, а полковник Коновалець. Як комендант міста, перше, що він зробив, — звелів на київських крамницях за 24 години переписати українською мовою всі вивіски.

Але з приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових стрільців 1 травня 1918 року на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у Києві, разом iз кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини. І вже наприкінці серпня Коновалець отримав від гетьмана Павла Скоропадського дозвіл на формування окремого загону Січових стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 року він за сприяння Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно–демократичними силами (у тому числі Січовими стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді того ж року Січові стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 року розбили гетьманські частини.

Коновалець брав найактивнішу участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. У 1918—1919 роках командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Але вже після прийняття 6 грудня 1919 року на нараді головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових стрільців.

За межами Батьківщини

Після поразки Української національної революції Євген Коновалець не полишив визвольної боротьби, як це зробили багато політичних діячів. Він зумів перевести її на інший рівень — підпільної боротьби в умовах окупаційного режиму. 1920 року було створено Українську військову організацію (УВО), яка мала завдання запобігти утвердженню польської окупаційної влади у Західній Україні. А взимку 1929 року на першому конгресі українських націоналістів у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН) — єдину політичну силу, що прагнула відновити українську державність на всіх етнічних українських землях. Очолив її Євген Коновалець.

...З грудня 1922 року Коновалець був змушений жити в еміграції у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. Життя за кордоном було гірким, красоти Європи не тішили, бо думки весь час були в Україні. Батьківщина пережила страшний голодомор, й задихалася у міцних «обіймах» п’ятирічок. Гинуло село в колгоспних стайнях, принижували робітників–українців на фабриках і заводах, майже повністю знищили інтелігенцію. Українці в еміграції часто збирались разом, обговорювали проблеми далекої батьківщини.

Коновалець неодноразово робив спроби збудувати агентурну мережу на окупованих більшовицьким режимом українських землях. Відчуваючи у полковнику небезпечного і могутнього ворога, більшовицьке керівництво за наказом самого Сталіна вирішило вбити його. Вирок виконав 25 травня 1938 року радянський агент Павло Судоплатов (пізніше саме він керуватиме облавою на Романа Шухевича, останнього командира УПА). Судоплатов зміг втертися в довіру до Коновальця і передав йому смертельний подарунок, замаскований під коробку цукерок з українським орнаментом «від друзів».

Свій останній спочинок великий патріот України знайшов на чужині — у голландському Роттердамі, на цвинтарі Кросвейк...

«Однак його боротьба не закінчилася в 1938–му, вона тривала до 1991 року — коли постала незалежна Україна, — вважає історик Ігор Дерев’яний, науковий співробітник музею «Тюрма на Лонцького». — Військовий та політичний хист Євгена Коновальця можна порівняти з роллю борця за свободу Ірландії Майкла Коллінза — творця ірландської незалежності від імперської британської деспотії». Через два роки після загибелі Коновальця відбувся розкол ОУН, неодноразово траплялися конфлікти та непорозуміння. Але прапор визвольної боротьби підняли Степан Бандера і Роман Шухевич, а націоналістичний рух і надалі набирав силу.

Данило ФІЛОНЕНКО

ВШАНУВАННЯ

Із нагоди 120–річчя від дня народження полковника провідника Українських січових стрільців Євгена Коновальця відбулися урочистості у столичному Будинку вчителя (колись ця будова була головним приміщенням Центральної Ради України). У залі можна було побачити відомих діячів сучасності, українських депутатів, представників духовенства Української православної церкви Київського патріархату та Української греко–католицької церкви, які прийшли вшанувати пам’ять Стрільця. Присутні могли придбати літературу про діяльність українського визвольного руху та побачити експозицію про життя та боротьбу полковника Коновальця, про Січових стрільців і Конгрес українських націоналістів.

А вчора у столиці з нагоди ювілею відбулася урочиста хода від педуніверситету ім. М.Драгоманова до парку Шевченка місцями визвольних змагань. Після чого відбувся концерт патріотичної пісні за участю гурту «Рутенія», Тараса Силенка, хору «Гомін», Сергія Василюка («Тінь сонця»).