Шабаш вiдьом по–сучасному

Аналiзуючи подiї 9 травня 2011 року, коментарi українських, росiйських засобiв масової iнформацiї, оцiнки львiв’ян i виступи рiзних полiтичних сил, слiд констатувати: провокацiя, органiзована Партiєю регiонiв, вдалася. Ясно як день — проголошенi ПР передвиборчi гасла i обiцянки не виконано, рiвень життя катастрофiчно падає, цiни ростуть, олiгархи багатiють. Отож треба вiдволiкти увагу «електорату» та переключити на iнше. Чудово розумiючи, що прийнятий закон щодо святкування 9 травня є викликом усiм свiдомим українцям та плювком в обличчя нацiї, одначе пiшли на цей крок. У минулi роки у Львовi теж певна частина людей святкувала цей день, нiхто їм практично не перешкоджав i не забороняв, бо ж зрозумiло, що в кожної людини є певнi цiнностi i вона має таке право. Але тепер це дiйство було органiзовано на державному рiвнi, всiляко пропаговане в засобах масової iнформацiї.

Одначе не за горами той час, який розставить усi крапки над «i». По–перше, червоний прапор — це символ поневолення, наруги над Україною, злочинiв проти людства i людяностi, починаючи вiд 1920 року i протягом усього ХХ столiття. По–друге, для українського народу виникає питання, хто кого перемiг? Одне зло — iнше зло, один окупант — другого. Чи була Україна суб’єктом мiжнародного права? Нi. Україна була об’єктом економiчних i полiтичних iнтересiв Нiмеччини та Росiї. Чи можна вважати наявнiсть бутафорних збройних сил у виглядi тимчасового мiнiстерства оборони, Українських фронтiв, «уряду» УРСР, Верховної Ради ознаками державностi? Нi. Цi бутафорськi ознаки державностi було затiяно, аби Совєтський Союз мав додатковi голоси в ООН, змогу манiпулювати i пускати дим в очi свiтовiй громадськостi. Фактично Україна була колонiєю, окупованою Совєтською Росiєю в 1920 роцi.

Так, українцi воювали в рiзних армiях, по рiзнi боки фронту, дивилися один на одного крiзь прицiл. Наприклад, у чехословацькому корпусi Людвiга Свободи пiд час Другої свiтової вiйни 82 вiдсотки особового складу становили українцi. Але чи вiдстоювали вони безпосередньо українськi iнтереси, чи в результатi виникла Україна як самостiйна держава? Нi, бо «завдяки» окупантам змушенi були брати участь у цiй кривавiй м’ясорубцi XX столiття i воювати пiд чужими прапорами, гинути за чужi iнтереси. Вижили одиницi — щасливчики, а загинули мiльйони. Виникає природне запитання: чому не пом’янути по–людськи загиблих, тихо i з сумом, адже смерть урiвнює всiх — i бiдного, i багатого, i правдивого, i грiшного. Усi цi iстини вiдомi, то чому ж так бучно святкували? Чи не скидається це на шабаш вiдьом? Хто править бал? А вiдповiдь на цi запитання одна — провокацiя!

Але кому це вигiдно? Кому вигiдно роздiлити Україну на Захiдну та Схiдну, а потiм знову подiлити за вiдомими сферами впливу та iнтересiв. Пiдставними особами, а фактично росiйським державним капiталом, скуплено бiльшiсть стратегiчних галузей i пiдприємств України. А тепер приступили до реалiзацiї плану «єдiнава русского мiра». Ця концепцiя є у вiковiчних традицiях екстенсивного розвитку Росiї, передбачає постiйний агресивний наступ. У рамках плану «єдiнава русского мiра» спостерiгаємо скоординовану роботу росiйської п’ятої колони в Українi, росiйського капiталу, низки владних iнституцiй Росiї, полiтичних партiй «прєдсєдатєля главнага полiтiческава управлєнiя» — Гундяєва, митрополита Кiрiла, iнформацiйнi атаки через продажнi ЗМІ як усереднi держави, так i ззовнi, економiчнi наступи на рiзнi сфери (газова, нафтова, цукрова, сирна кризи та iншi). Причому за суто злодiйським прийомом самi розбiйники кричать «лови злодiя». А як ти злодiєвi дав вiдпiр, то тебе знищать або посадять, «чтоб другiм неповадно било»...

Поставленi тут та нижче запитаня — тiльки маленький штрих, який характеризує Росiю та росiйську п’яту колону в Українi, як вовкiв в овечiй шкурi, якi розумiють тiльки грубу силу, а будь–яка спроба дiалогу як шлях до порозумiння чи наведення мостiв, аналiзу аргументiв є в їхньому поняттi ознакою слабкостi. Згадаймо спроби В. Ющенка нав’язати дiалог i чим вони скiнчилися. Не слiд дивуватися, що грубiй, хамськiй i нахабнiй поведiнцi росiйських екстремiстiв 9 травня була протиставлена теж груба сила. Тому на плечi влади i провладної партiї, побудованої за «понятiямi», лягає повна вiдповiдальнiсть за iнцидент. З Одеси до Львова дорога довга, i зупинити цi автобуси можна було багато разiв, але хiба можуть це зробити мiлiцiонери, якi, хоч не говорять, але так думають на чолi зi своїм мiнiстром, «я не панiмаю вашого тєлячого язика». Хiба в Одесi немає де вшанувати загиблих i треба їхати аж до Львова? Це нахабний виклик українському суспiльству, так само як i побудова пам’ятникiв катам та їхнiм пiдручним, публiчне схвалення найбiльшого м’ясника свiту — Сталiна. На Захiднiй Українi на противагу «нашим визволителям» нiчиїх могил не руйнували i не руйнують, а, навпаки, виявляють поховання всiх людей i вшановують за християнським звичаєм. Хоча серед полеглих напевне були люди рiзних вiросподiвань, протилежних сторiн, вiруючi та атеїсти. Отож турбуватися про поховання часiв Другої свiтової вiйни є зайвим, а тим бiльше робити з цього полiтичне шоу. Ця наруга над загиблими свiдчить, що немає будь–якої моралi в «почiтатєлєй пабєдiтєлєй».

У мене постiйно виникає запитання, чи уявляють лiдери та члени росiйської п’ятої колони свою подальшу долю? Гiпотетично припустимо, що iдею «єдiнава русского мiра» досягнуто. Їхнiми руками нищать усi 20–рiчнi здобутки українського народу, а далi за логiкою потрiбно замести слiди злочину. Можна знищити архiви, але повнiстю цього нiхто i нiде не досягнув; можна наговорити, понаписувати «казок», купити ЗМІ, з часом шило брехнi вилiзе з мiшка, але залишається найважливiше, виконавцi злочинiв — живi свiдки, i тепер їх черга, бо «мавр зробив свою справу, мавр може йти». Як свiдчить iсторичний досвiд Росiї, Совєтського Союзу, маври можуть iти тiльки на той свiт — «слiшком многа зналi. Нє всє сразу, но па очєрєдi i пад разнимi соусамi i прєдлогамi». Це чекає всiх диригентiв, «тi, що ручками махають», i кнопкодавiв у Верховнiй Радi та поза нею. Всiх, хто сьогоднi махає прапорами окупанта, всiх, хто вимагає «второво гасударствєнново язика». Так було в царськiй Росiї, так було в Совєтському Союзi, а досвiд у цiй царинi багатющий, арсенал способiв та засобiв знищення широчезний. Як вам так погано, є вихiд. Постанова вiд 21 червня 2006 року Президента Росiї про запрошення повертатися на «родiну всєх соотєчєствєннiков». Дверi ж вiдкритi, чому не ломитеся в них, а каламутите водичку тут? За чиї грошi їздите, шиєте «казачьї унiформи», органiзовуєте «шествiя, тєлєпєрєдачi, iздаєте газєти», ставите пам’ятники катам, влаштовуєте iншi провокацiї?

На мою думку, мета провокацiї 9 травня була багатостороння. По–перше — вiдволiкти увагу громадськостi вiд економiчних негараздiв i провалiв правлячої верхiвки i провладної партiї. По–друге — роздiлити Україну на Схiд i Захiд, бо податковий майдан показав страшне явище для влади — її час полiчений. Люди iз Заходу i Сходу України мислять, вiдчувають однаково, хоча, може, говорять рiзними мовами, але Партiя регiонiв їх об’єднала так, як нiколи не було до цього, кiлькiсть противникiв її зростає щоденно i неухильно, в тому числi в пiвденно–схiдних регiонах. По–третє — пiдiрвати iмiдж як всеукраїнський, так i мiжнародний мiста Львова як носiя нацiональної iдеї — iдеї незалежностi України, мiста проведення чемпiонату з футболу 2012 року. По–четверте — пiдвищити рiвень шовiнiстичної iстерiї всерединi Росiї i тим самим консолiдувати i помножити антиукраїнськi сили в рамках проблем виборiв, що наближаються. По–п’яте — через завербованих, пригодованих чи iншим робом узятих «на крючок» полiтикiв як в Українi, так i за рубежем, через залежнi засоби масової iнформацiї, продажних журналiстiв створити негативний образ мiста i держави, людей як неспроможних вирiшити свої внутрiшнi проблеми минулого «без сторонньої допомоги». По–шосте — завдати економiчного удару, налякавши обивателя, тим самим зменшити туристичнi потоки як до мiста, так i до України. Згадайте щорiчнi брехнi щодо санiтарно–епiдемiологiчного стану, iнших негативних явищ у Криму...

Усякий скандал — це безкоштовна реклама, зацiкавлення проблемою i стимул iз нею ближче ознайомитися. Люди ж не дурнi й не барани, як видається владцям, i зможуть вiддiлити зерно вiд полови. За нами правда, яка дає нам смiливiсть, натхнення i впевненiсть у своїх силах. Її не здолати нiколи i нiкому! Додаткова реклама приверне тiльки увагу до цього питання, а здоровий глузд пiдкаже, на чиєму боцi правда i воля, а де брехня i обман. Тому правда щоразу бiльше i бiльше поширюватиметься по Українi й охоплюватиме ширше коло людей.

Закони природи всесильнi, маятник коливається, коло крутиться, точка перебуває то в одному положеннi, вiдтак в iншому, раз на горi, раз на долi. Нами керували понад 70 лiт комунiсти, 10 рокiв — посткомунiсти, п’ять рокiв — так званi «демократи», тепер бандоолiгархи й українофоби, черга за патрiотами. Обставини життя, а вiрнiше — жорстокий пресинг iз боку Партiї регiонiв та їхнiх прибiчникiв при владi, рано чи пiзно змусить нацiонально свiдомi сили без рiзницi походження, мови та вiдмiнностi в поглядах, тих, яким болить серце i душа за долю України, її нарiд, об’єднатися навiть для того, щоб фiзично вижити. Обов’язково з’явиться новий, молодий лiдер, який зумiє об’єднати народ. Вiн уже народився i є серед нас, але його ще нiхто не знає, бо не настав ще момент iстини, всенародного нацiонального зриву. Але переломний момент не за горами! У нас нема i зерна неправди за собою. Вище голови, смiливiше крок, нове поколiння українцiв!

Юрiй ГІРНИЙ