Судові бої дітей війни

Українських пенсіонерів захопила нова хвиля протистояння з державою — літні українці атакують суди з вимогою здійснити передбачені законом доплати до пенсії дітям війни. Багато громадян уже мають на руках рішення судів першої інстанції, апеляційні суди ж роками не розглядають справ дітей війни. Закон, прийнятий задля політичних дивідендів ще сім років тому, нині завів у безвихідь: суди завалені позовами, діти війни — обурені, а в держави немає грошей, аби здійснити законом встановлену доплату.

Європа не знає такого статусу

Розпочалося все із ухвалення у 2004 році Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ініціаторами якого були народні депутати–соціалісти. Відтоді з’явилося визначення нового терміну в українському законодавстві — «дитина війни» — це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Україна була першою (і досі єдиною) державою у світі, яка встановила правовий статус «дитина війни» понад шістьом мільйонам своїх громадян. Коли в Європейському суді з прав людини розглядалися справи щодо порушень державою Україна прав українських громадян на встановлення статусу учасник війни, то європейським суддям треба було довго пояснювати, чим відрізняється статус учасника війни в українському варіанті від загальноприйнятого у всьому цивілізованому світі статусу комбатанта — учасника бойових дій. Європейським суддям важко було збагнути, як учасниками війни можуть бути особи, яким достатньо хоча б один день в період війни працювати в колгоспі чи індивідуальному господарстві або вчитися в училищі.

Невідомо, як будуть реагувати європейські судді на статус «дитина війни», коли в Євросуді розглядатимуться відповідні справи проти держави України щодо порушення останньою прав дітей війни, а порушень цих справді багато. Але чи потрібно до вирішення цих внутрішньоукраїнських питань долучати Євросуд? Чи не може українська влада самостійно розв’язати клубок тих проблем, який сама ж витворила?

Перше запитання до влади: «Для чого було ухвалювати закон, якщо не було достатньо коштів на його впровадження»? І це було зрозуміло відразу, коли ще ухвалювався цей закон 18 листопада 2004 року. Оскільки він набрав чинності не з дня опублікування і навіть не з 1 січня 2005 року, а лише з 1 січня 2006 року.

У ст. 6 закону встановлено, що пенсії дітям війни підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. На час прийняття цього закону розмір мінімальної пенсії, який застосовувався для обчислення усіляких підвищень та надбавок, становив 19 грн 91 коп. Тож підвищення до пенсії дітям війни мало б становити приблизно 6 грн на місяць, якби уряд України вчасно вніс зміни до своїх нормативно–правових актів.

У жовтні 2005 року були ухвалені зміни до чинного законодавства, згідно з якими підвищення до пенсій усім ветеранам війни почали обчислюватися не від мінімальної пенсії 19,91 грн, встановленої урядом, а від прожиткового мінімуму для непрацездатних. Але про підвищення до пенсій дітям війни законодавці не згадали, як і не згадали про надбавку до пенсії на неповнолітніх дітей (19,91 грн на одну дитину), про надбавку до пенсії на догляд за інвалідом 1 групи (9,96 грн), про підвищення до пенсій реабілітованим українських громадянам (9,96 грн незаконно ув’язненим; 4,98 грн незаконно вивезеним на спецпоселення), яким до 1 вересня 2008 року підвищення та надбавки обчислювалися виходячи з розміру мінімальної пенсії... 19,91 грн.

Але повернімося до дітей війни. Наприкінці 2005 року влада побачила, що з 1 січня 2006 року нема коштів на виплату усіх пільг дітям війни, тому народні обранці ухвалили рішення зупинити на 2006–2007 роки дію статті 6 закону.

Тоді 46 народних депутатів, які не входили до складу тодішньої парламентської коаліції Партії регіонів, соціалістів та комуністів, звернулися до Конституційного Суду України з поданням про визнання неконституційними багатьох положень чинного законодавства.

Своїм рішенням від 9 липня 2007 року КСУ визнав неконституційним положення щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону. І, починаючи з цього дня, у дітей війни з’явилася реальна можливість захищати в українських судах своє порушене право на встановлення до пенсії підвищення «дитина війни».

Хто сіє вітер — пожне бурю

Це рішення КСУ почали активно використовувати на позачергових парламентських виборах противники Партії регіонів — представники БЮТ. Через ЗМІ вони закликали дітей війни звертатися з письмовими заявами до органів ПФУ. Зразки цих заяв розповсюджувалися агітаторами від БЮТ під час зустрічей із виборцями. Одну з таких заяв до ПФУ у 2007 році написала й пані Зореслава Матківська, учителька зі Львова, яка вже мала величезний досвід судової боротьби за свої права. Як каже сама пані Зореслава: «Я хотіла покарати представників БЮТ за те, що ті затіяли гру, наслідки якої можуть бути катастрофічними для України. Бо той, хто сіє вітер, — пожне бурю».

Як і слід було чекати, через місяць після подання заяви органи ПФУ надіслали пані Зореславі письмову відповідь, у якій повідомили, що їй відмовлено у встановленні до пенсії підвищення «дитина війни». Тоді жінка звернулася до працівників виборчих штабів БЮТ, аби їй надали зразок позовної заяви до суду проти органів ПФУ. На той час за наслідками позачергових виборів прем’єр–міністром України мала стати Юлія Тимошенко, й у виборчих штабах БЮТ пані Зореславу почали відраджувати від затії подати позов до суду. Її переконували у тому, що скоро до влади прийде Юлія Тимошенко і не треба буде дітям війни звертатися до суду, оскільки їм усім буде платитися підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії.

Добре знаючи «цінність» обіцянок політиків, пані Зореслава таки звернулася до Франківського районного суду Львова. Понад 8 місяців у цьому суді пролежав без руху її позов, і в липні 2008 року він був переданий до новоствореного Львівського окружного адміністративного суду. У вересні 2008 року цей суд частково задовольнив позов пані Матківської, а в листопаді 2009 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу органів ПФУ. Згідно з цим судовим рішенням органи ПФУ були зобов’язані виплатити позивачу до пенсії підвищення за період з 9 липня 2007 року до серпня 2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії. Аби не переповідати усіх перипетій, пов’язаних з виконанням цього судового рішення, зазначимо лише, що на початку 2011 року це рішення суду було нарешті виконано органами ПФУ. Водночас уже більше року в суді лежить без руху інший позов пані Зореслави про повернення заборгованості з виплати підвищення дитина війни за період з вересня 2008 року до нинішнього дня. Проте рішення у її справі, як і в справах багатьох інших українських громадян, не поспішають ухвалювати українські суди.

Ветерани війни отримують менше, ніж діти війни

Оскільки законодавці не визначили чітко в законі, від якої мінімальної пенсії слід обчислювати розмір підвищення дітям війни, у чинному законодавстві виникла прогалина, яку органи ПФУ та діти війни розуміють по–різному.

Так, у своїх позовних заявах діти війни оперують визначенням «мінімальна пенсія» із статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (в якій зазначено, що «мінімальний розмір пенсії за віком... встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність»). Натомість органи ПФУ вважають, що прожитковий мінімум для непрацездатних осіб не може застосовуватися для обчислення підвищень дітям війни.

І в цій правовій колізії окремі суди стають на бік органів ПФУ, проте більшість судів задовольняють позови дітей війни, хоча формулювання цих судових рішень можуть відрізнятися залежно від дати ухвалення рішення, регіону України тощо.

Загалом майже всі українські суди зараз задовольняють позови дітей війни і причому зобов’язують органи ПФУ повернути заборгованість лише за останні півроку перед зверненням до суду, посилаючись при цьому на встановлену в чинному законодавстві шестимісячну позовну давність.

Суди не вказують чіткої суми заборгованості, а лише зазначають, що органи ПФУ зобов’язані виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Зважаючи на те, що прожитковий мінімум для непрацездатних становить з 1 квітня 2011 року 764 грн на місяць, відповідно розмір підвищення дитині війни згідно з судовими рішеннями мав би становити майже 230 грн (30% від 764). Органи ПФУ виплачують зараз це підвищення у розмірі 49,8 грн, посилаючись при цьому на пункт 8 постанови КМУ від 28 травня 2008 року № 530, який згідно з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2009 року, визнаний незаконним.

Ситуація з виплатою підвищень дітям війни доведена владою до абсурду. Тим особам, які звернулися до суду, виплачують підвищення у розмірі 230 грн на місяць, усім іншим — 50 грн на місяць. Причому у деяких регіонах України органи ПФУ не оскаржують рішень судів першої інстанції, і ці рішення набирають законної сили. В інших регіонах України органи ПФУ оскаржують усі рішення судів першої інстанції, апеляційні скарги роками лежать без руху в судах, а потім ще органи ПФУ не поспішають виконувати ці рішення.

Та найбільший абсурд полягає в тому, що учасникам бойових дій виплачують підвищення до пенсії у розмірі 191 грн на місяць (25% від 764), а дітям війни, які звернулися до суду, — 230 грн на місяць.

Україну чекає пенсійна катастрофа?

Ситуація патова: замість того, щоб розглядати інші справи, судді «штампують» рішення щодо дітей війни, чорнобильців, ветеранів війни тощо. Майже трьом мільйонам ветеранів війни неправильно виплатили одноразову допомогу до Дня Перемоги, майже двом мільйонам чорнобильців неправильно виплачують пенсію, допомогу на оздоровлення тощо. І лише незначна частина цих людей звернулася в суди. А якщо підуть усі? Хтось у державі Україна збирається рахувати видатки, пов’язані з судовими процесами дітей війни, чорнобильців, ветеранів війни? Хіба так важко навести лад у цьому питанні?

Нині вся влада в Україні зосереджена по суті в одних руках, і вже нема на кого кивати. Хіба так важко зрозуміти можновладцям, що не може далі існувати така ситуація? Хіба є нормальним те, що інвалід війни може отримувати підвищення до пенсії у тому ж розмірі, що й дитина війни? Треба, щоб хтось в Україні нарешті подумав про майбутнє цієї країни. Зараз уже в деяких головах визріває ідея довести до повного абсурду пенсійну систему в Україні й надати пільги усім дітям, які жили не лише за часів нацистської, а й совєтської окупації. Але де взяти кошти на виплату цих пільг дітям окупаційних режимів?..

Олекса Чорнота,
правозахисник

А ТИМ ЧАСОМ...

Нещодавно у Верховній Раді України зареєстровано законопроект, який має на меті врегулювати з 1 січня 2012 року питання виплати підвищень до пенсій дітям війни. Згідно з цим проектом закону підвищення до пенсій дітям війни мало би встановлюватися у тому ж розмірі, що й учасникам війни. На нинішній день, підвищення до пенсій учасникам війни становить 76,4 грн на місяць (10% від 764), на кінець року це підвищення мало би становити 80 грн (10% від 800).