На Блохіна!

Усупереч ажіотажу, який упродовж весни здіймався навколо призначення Олега Блохіна головним тренером збірної, перший його поєдинок після повернення до керма «синьо–жовтих» аж надто великого інтересу не викликав. Стартові хвилини товариського матчу Україна — Узбекистан спантеличили не грою, а напівпорожніми трибунами стадіону «Динамо».

Проблема прохолодного ставлення столичних уболівальників до національної збірної не нова. Ну не бажають київські фани підтримувати колектив, у якому зібрані вочевидь найсильніші футболісти України, але переважно не з «Динамо». Щоправда, до середини першого тайму прогалини на трибунах 17–тисячного стадіону потроху заповнювалися — напевно, насамперед охочими подивитися на експресивного, живого Блохіна–тренера, який активно переживає кожен ігровий епізод. І Блохін не підвів. По–перше, дав поживу для роздумів, виставивши на гру аж надто непересічний склад. По–друге, забезпечував «шоу» навіть за рахунку 2:0 на користь своєї команди.

Нервували, а не грали

Промахи, яких припускалися українці, перебуваючи на «убійних» позиціях біля узбецьких воріт, у перші 45 хвилин гри лише «ніжно сколихували» Олега Володимировича на тренерській лаві. Більшу частину тайму 58–річний наставник нервово жував гумку. Активна робота щелеп видавала велике нервове напруження. «Мандраж був дуже великий. Швидше за все, через те, що давно не сидів на тренерській лавці, давно не переживав усі ці відчуття. Хвилювання було, не приховую», — сказав після гри Блохін, який повернувся до збірної після трирічної паузи. Ясна річ, йому дуже хотілося б підтвердити реноме «фартового».

Очевидно, нервове напруження передалося й нашим футболістам, які, маючи чималу кількість голевих моментів, до перерви не спромоглися реалізувати бодай один із них. Це притому, що зі стартових хвилин на поле вийшли п’ятеро футболістів атакувальної спрямованості: харків’яни Олійник і Девич, кияни Гусєв, Мілевський та Шевченко. Тож не дивно, що в умовах такої тактичної розкладки 83–тя команда рейтингу ФІФА (яка, до речі, на Кубку Азії–2011 посіла четверте місце) знаходила можливості полоскотати нерви українському голкіперові Андрієві Диканю. Найбільшу небезпеку біля наших воріт створював «наш серед чужих» — гравець київського «Арсеналу» Максим Шацьких. До речі, як повідомила журналістам його дружина Олеся, 32–річний форвард проводив за збірну Узбекистану свій останній матч. Макс залишається найкращим бомбардиром в історії узбецької команди з 33 голами, але позавчора ввечері пішов із поля ні з чим.

Московський спартаківець Дикань хоч і не пропустив, але на «постріли» реагував дещо сумбурно — певно, давалася взнаки відсутність ігрової практики в клубі. Власне й більшість збірників, що представляють вітчизняну прем’єр–лігу, давненько грали офіційні матчі. І, певно, вже розслабилися по завершенні чемпіонату України під літнім сонцем. «Дисбаланс колосальний», — оцінив дії своїх підопічних у першому таймі Олег Володимирович.

Подвійний удар

Тайм другий був повною протилежністю першого. Після появи на полі Андрія Вороніна, якого Блохін повернув до збірної, та Руслана Ротаня гра української команди засяяла новими барвами. А на тренерській лаві пожвавився Блохін–актор. Чого лише варте жбурляння на поле відкоркованої пластикової пляшки з водою! Так тренер реагував на легковажні дії дніпропетровського форварда Євгена Селезньова, який замінив Девича і ледь не в кожному епізоді прагнув зіграти а ля Кріштіано Роналдо.

Власне, найкращий бомбардир національної першості міг дозволити собі такі вольності, адже на той момент збірна України вже мала комфортну перевагу у два голи. Перший м’яч забив «баварець» Анатолій Тимощук — після розкішної комбінації за участю його кума, московського динамівця Вороніна, та Олега Гусєва, котрий елегантно головою скинув шкіряного під удар Ти­мосі. А вдруге узбеки капітулювали, коли Ворона розстріляв їхні ворота з близької відстані, після того як удар Ротаня відбила поперечина.

Українці мали доводити рахунок до розгромного, однак знову підвела реалізація. «Міг забити, але не влучив у ворота. Трохи засмутився, але головне, що команда виграла», — констатував динамівський захисник Євген Хачеріді, який на останніх хвилинах вийшов віч–на–віч із голкіпером «Бунедкора» Гнатом Нестеровим.

Хай там як, а «повторний перший» млинець Олега Володимировича вийшов зовсім не глевким. Він знову «фартовий». На відзначення цієї справи після фінального свистка на стадіоні врубили пісню–оду Дмитра Гордона «За Блохіна, за Блохіна!»

ПІСЛЯМОВА

Олег Блохін,
головний тренер збірної України:

— У тому, що ми не граємо у відбірковому циклі, є і свої плюси, і мінуси. Дуже складно оцінити склад у товариських матчах, немає того напруження. Важко змусити гравців викладатися на сто відсотків. Але я їм сказав, що це, можливо, єдиний шанс у їхньому житті зіграти на турнірі такого рівня, як чемпіонат Європи.

У грі проти Узбекистану ми використали дві схеми. У першому таймі більш атакувальну. Щось вдавалося, щось подобалося, але деякі гравці «випадали», тому суперник нас періодично «розривав». У другому таймі узбеки втомилися, хоча можна сказати, що це ми змусили їх втомитися.

Вадим Абрамов,
головний тренер збірної Узбекистану:

— Збірна України — дуже серйозний суперник. У першому таймі ми грали більш–менш нормально, доки вистачало сил. По перерві українці випустили на поле свіжих футболістів, з якими ми не змогли впоратися.

ТАБЛО

Товариські матчі

Україна — Узбекистан — 2:0

Голи: Тимощук, 54; Воронін, 60

Україна: Дикань, Федецький, Кучер, Хачеріді, Шевчук, Тимощук (Кравченко, 85), Гусєв (Назаренко, 71), Олійник (Кожанов, 46), Девич (Селезньов, 59), Мілевський (Ротань, 46), Шевченко (Воронін, 46)

Узбекистан: Нестеров, Тухтаходжаєв (Філіпосян, 76), Джураєв (Раджабов, 60), Мулладжанов, Хайдаров, Ахмедов, Андреєв (Карімов, 79), Турсунов, Бікмаєв, Шадрін (Карпенко, 56), Шацьких (Тураєв, 71)

Попередження: Шевчук, 64 — Мулладжонов, 31

Суддя — Озкая (Туреччина)

Київ, стадіон «Динамо», 11 000 глядачів

Японія — Перу — 0:0

Нігерія — Аргентина — 4:1