Усупереч ажіотажу, який упродовж весни здіймався навколо призначення Олега Блохіна головним тренером збірної, перший його поєдинок після повернення до керма «синьо–жовтих» аж надто великого інтересу не викликав. Стартові хвилини товариського матчу Україна — Узбекистан спантеличили не грою, а напівпорожніми трибунами стадіону «Динамо».

Проблема прохолодного ставлення столичних уболівальників до національної збірної не нова. Ну не бажають київські фани підтримувати колектив, у якому зібрані вочевидь найсильніші футболісти України, але переважно не з «Динамо». Щоправда, до середини першого тайму прогалини на трибунах 17–тисячного стадіону потроху заповнювалися — напевно, насамперед охочими подивитися на експресивного, живого Блохіна–тренера, який активно переживає кожен ігровий епізод. І Блохін не підвів. По–перше, дав поживу для роздумів, виставивши на гру аж надто непересічний склад. По–друге, забезпечував «шоу» навіть за рахунку 2:0 на користь своєї команди.

Миколу Павлова, без перебільшень, слід називати тренером–довгожителем українського футболу. Уже 20 років — тобто відколи ще вітчизняний «спорт номер один» відправився в самостійне плавання — Микола Петрович на помітних, провідних ролях у тренерському цеху. Почавши плідну роботу біля керма визнаних грандів — «Дніпра» та «Динамо», цей фахівець згодом перейшов на роботу з командами, які не входили до вітчизняної еліти. Але ось цього сезону колоритний спец знову вивів у єврокубки полтавську «Ворсклу», з якою працює з 2007 року.

Про зміну орієнтирів, роботу в різних клубах та ще багато цікавого Микола Павлов розповів «УМ».