Леопольд Ященко.
Одним із рушіїв світового мистецтва завжди був принцип «Не завдяки, а всупереч». На власній практиці довелося переконатися в цьому композитору, музикознавцю та фольклористу Леопольдові Ященку. Закінчивши Київську консерваторію та аспірантуру при Інституті мовознавства, фольклору та етнографії, з експедиціями він об’їздив усю Україну, збирав народні пісні (Леопольд Ященко — упорядник збірників та наукових праць «Українське народне багатоголосся», «Українські народні романси», «Буковинські народні пісні» та iн.). А після того, як поставив свій підпис під колективним листом–протестом із приводу закритих судилищ над інакодумцями, у рідному інституті йому вказали на двері. У1968 році це звільнення розцінювалося як вирок, але Леопольд Іванович зовсім не збирався миритися з таким розвитком подій. Уже за рік на громадських засадах він заснував етнографічний хор «Гомін». І взявся за відродження народних звичаїв та свят. Історія цього колективу, власне, як і його керівника, рясніє безліччю маловтішних сторінок (у 1971 році, наприклад, влада ліквідувала «Гомін», обізвавши його «збіговиськом українських буржуазних націоналістів», а самого Ященка виключила зі Спілки композиторів). Але, витримавши ці і багато інших «аперкотів» від влади, Леопольд Ященко та «Гомін» зберегли одне одного. Сьогодні цей хор — один iз найвідоміших українських музичних колективів. «Слава Богу, народ створив таку величезну культуру, що гріх було б нам, якби ми нею не скористалися, — вважає Леопольд Ященко — ...У нас пісні є такі, яких у Києві, крім нас, ніхто не знає. А хотілося, щоб їх знали люди, адже покоління змінюються».
«Особисто мені імпонують пісні Леопольда Івановича, що пов’язані з Києвом, — говорить хористка «Гомону» Валентина Трегубова. — Там кожне слово співзвучне з моїм відчуттям, з моїми особистими спогадами... «Над схилами Дніпра», «Давня музика» — це пісні, які залишаються не лише в пам’яті, а й у серці. Від імені усіх наших «гомінчан» бажаю Леопольдові Івановичу здоров’я ще на багато років, наснаги творити і співати».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
