Скотний дворик

      Столичному театралові Миколаївський художній російський драматичний театр презентував спектакль «Дуже проста історія», який за п'єсою сучасної авторки Марії Ладоу поставив художній керівник Петро Бойко.

      У спектаклі змішалися вкупу люди, коні, свині... Річ у тім, що за сюжетом драматичного твору дійовими особами є не лише представники світу людей, а й домашні тварини, які мають схожу долю, проблеми, проте іншу душу. А, окрім того, саме репліки з вуст тварин вкотре ставлять під сумнів справедливість застосування терміну homo sapiens відносно людини.

      А простота історії полягає у зовнішній побутовості конфлікту: господар (Анатолій Соколов), людина у сім'ї авторитетна й авторитарна, дізнається не лише про кохання дочки (Олена Кошова) до сусідського сина (Павло Гончаров), бідного сироти, батько якого краде у Господаря самогон, а й про те, що вона чекає від нього дитину. Господар збирається відвезти дочку в місто, аби позбавити вагітності. Тому в основі сюжету — протистояння між Господарем та іншими героями (до яких належать і домашні тварини), котрі повстали проти такої «людяності» людини. Досить показовим моментом універсальності (простоти) історії є і те, що від початку герої не мають імен: існують лише Господар, Дружина Господаря, Дочка Господаря, Сусід, Син Сусіда, а також Кобила, Корова, Свиня, Пес та Півень. А сценічний простір вирішений як хлів, у якому живуть тварини, і в який, немов магнітом, тягне людей: розкриття усіх людських таємниць, інтимні розмови та вирішення проблем відбуваються саме там.

      Режисер чітко окреслює характери Кобили, Корови, Свині, Пса та Півня, яким не відомі людські умовності, складні терміни і поняття, проте вони відчувають на емпіричному рівні, що є любов, добро та вірність. Свиня (Ірина Б'єнчевенга) змушена постійно їсти, адже такою її зробила природа й таке призначення дали люди. Та вона їх щиро любить, із вдячністю сприймає людську увагу, а також мріє про свободу, заздрячи активному життю Пса (Сергій Чверкалюк). Актриса за допомогою міміки, голосу викликає сміх, але створює образ зворушливої, дещо навіть ліричної істоти, яку стає до болю шкода, коли її улюблений Господар виконує звичну людську місію — ріже домашніх тварин. Півень (Алекс Межурецький) — лякливий та пихатий, має звичні для людини, безпідставні «понти». Він заучує напам'ять складні поняття, які чує по радіо, а також найбільш вживані у суспільстві слова (імпічмент, прем'єр-міністр, Моніка Левінскі та ін.), вільно ними оперує, але не розуміє їх значення. Півень сам справедливо зауважує, що «... у людей багато всіляких незрозумілих слів, на те вони й люди», натякаючи на те, що, можливо, саме завдяки цьому їх вважають вищими світу сього. Корова (Олена Цишко), яка, подібно до молодої господарки, чекає на дитину, відверта й безпосередня, і їй аж ніяк не второпати, що значить слово «аборт». Пес — спритний та справедливий, а Кобила (Раїса Мороз) — стара і мудра, як літня досвідчена людина. Й уся тваринна компанія — це настільки ідеальний світ як за сюжетом драматичного твору, так і у його сценічному втіленні, що хочеться швидше впевнитися, що конфлікт людей вирішиться, як і передбачав кожен, а надалі — спостерігати за тим, як «дотерплять» своє життя звірі. І недарма Свиня, потрапивши після смерті до раю, розповідає про те, що людей там дуже мало, лише діти («маленькі люди»), адже за своє життя людина обов'язково зробить хоча б один потворний вчинок — знищить святу душу тварини.

      У виставі присутній і герой, який дещо «вибивається» зі світу людей, — п'яниця Сусід (Віктор Черненко): незважаючи на гріх пияцтва та крадіжку сусідського самогону, він вартий Божої уваги, адже ніколи не образив живе.

      І хоча надмірний пафос у музично-художньому оформленні, а також своєрідне «чіпляння» за жанр притчі дещо заважає відтворити насправді сентиментальну, зворушливу й просту історію на сцені, вона не може залишити байдужим глядача. Адже, сміючись, він сміється над собою і водночас плаче, розуміючи людську нікчемність.