Браїлівська сюїта Петра Чайковського

      У травні на Вінниччині вдруге відбувся музичний фестиваль, присвячений видатному російському композитору Петровi Іллічу Чайковському та його доброму генію і покровительці Надії Філаретівні фон Мекк. Масштабний захід, крім обласного центру, охопив низку подільських міст, де відбулися концертні виступи і вінницьких музикантів, і виконавців, які приїхали з інших регіонів та з-за кордону (цього року з Білорусі та з Китаю) і яких добре знають слухачі багатьох країн — досить назвати хоч би камерний оркестр Одеської обласної філармонії чи лауреата міжнародних конкурсів мінчанина Андрія Поночевного (фортепіано).

      Правда, започаткований він був ще десятиліття тому, коли на відзначення сотої річниці від дня смерті митця в області стали щорічно проводити дні Чайковського. Жителі смт. Браїлова Жмеринського району тоді були серед головних ініціаторів музичного свята. Вони й тепер почуваються майже іменинниками, адже гості фестивалю неодмінно прагнуть відвідати Браїлів, з яким пов'язано кілька яскравих сторінок життя і творчості композитора.

      Взагалі, на тему «Чайковський і Україна» можна писати книжку, торкаючись як його української генеалогії, що має витоки з козацького роду із прізвищем Чайка (пізніше зміненому на Чайковський), як історії мало не щорічних приїздів то до сестри в Кам'янку на нинішній Черкащині, то до друзів в інших місцевостях, так і впливу українського мелосу на творчість.

      Поділля у цьому ряду стоїть дещо осібно. Сюди композитора привела тривала і трохи дивна дружба з Надією Філаретівною, вдовою багатого залізничного промисловця Карла Федоровича фон Мекка, який у 1868 році придбав чималий маєток у Браїлові, що перед тим майже двісті літ належав родині магнатів Потоцьких. Їхнє заочне знайомство припадає на грудень 1876 року, коли Петро Ілліч отримав лист від пристрасної прихильниці своєї творчості: «Говорить Вам, в какой восторг меня приводят Ваши сочинения, я считаю неуместным... поэтому скажу только и прошу верить этому буквально, что с Вашею музыкой живется легче и приятнее».

      Чайковський на лист відповів, і між ними зав'язалося листування, яке тривало тринадцять років — і за всі тринадцять років вони жодного разу не бачились, свято дотримуючись укладеної між ними домовленості. За цей період Петро Ілліч написав своїй адресатці понад сімсот листів, Надія Філаретівна у відповідь — понад півтисячі. У тридцяті роки минулого століття їхнє листування видали у вигляді тритомника. Він розповідає не тільки про перипетії заочних взаємин, а й яскраво розкриває внутрішній світ митця, реакцію на суспільні події, роздуми про творчість, фактично ставши епістолярною біографічною енциклопедією.

      У 1877 році Чайковський дуже важко пережив невдале одруження зі своєю ученицею А. Милюковою. Після розлучення він поїхав у Швейцарію, сподіваючись там поправити здоров'я, але з'ясувалося, що грошей вистачить максимум на півтора місяця. І тоді Надія Філаретівна, яка успадкувала від чоловіка мільйонні багатства, зробила щедрий меценатський жест і призначила композитору щорічну субсидію в розмірі 6 тисяч рублів. Він отримував її упродовж всього періоду листування. Згодом вона підтримала його намір залишити викладацьку працю в консерваторії і цілком присвятити себе творчості, і тут уже приватна «стипендія» від фон Мекк ставала серйозною підмогою, бо без неї на такий крок відважитись було б непросто.

      Сама ж Надія Філаретівна і запросила композитора після повернення з-за кордону погостювати в її маєтку в Браїлові, адже український клімат сприяв би його оздоровленню, а заодно створила умови для плідної праці.

      Петро Ілліч відразу відповів згодою. У травні 1878 року він вперше переступив поріг величезного — на 150 кімнат — браїлівського будинку в чималому парку, що розкинувся на пагорку біля річки Рів. Надія Філаретівна потурбувалася про найменші дрібниці: вона віддала в його розпорядження власний кабінет на другому поверсі з видом крізь густу зелень на річку, управляючий маєтком і слуги були попереджені про смаки і звички гостя, навіть страви готували на його замовлення. Ніхто не мав права порушувати суворий розпорядок дня: вранці — праця, вдень — прогулянки, увечері — читання і музикування. До його послуг були рояль і величезна музична бібліотека, де Петро Ілліч знайшов повне зібрання власних творів. Умови для творчості були ідеальні. «Заважали», можливо, тільки браїлівські солов'ї, які з ранку до ночі наповнювали парк справжнісінькою симфонією витьохкувань.

      Уже під час першого приїзду Чайковський побував на храмовому святі у Троїцькому жіночому монастирі — якраз на протилежному березі Рову. «У женщин красивые головные уборы, у девушек — какие-то шапочки из искусственных цветов и другие более или менее пестрые украшения. Почти у всех прекрасные коралловые бусы. Весь двор был заполнен отдельными группами, которые сидели и что-то ели. Слепцы играли на своих удивительных лирах и пели канты. Женщины, слепые сидели рядом и пели хором...» — описував він враження від храму в листі до фон Мекк від 25 травня. Під впливом цього була написана «Літургія...»

      Через три місяці, у серпні, Чайковський приїхав сюди вдруге, а в травні наступного року його потягнуло сюди втретє.

      Не менш яскраві враження в пам'яті композитора залишила і місцева природа. У серпні 1879 року він жив неподалік на хуторі Сьомаки (у цей час Надія Філаретівна з сімейством відпочивала в браїлівському маєтку) і не стримував у листах почуттів, що переповнювали душу: «Домик старый-престарый, густой сад с вековыми дубами и липами, очень запущенный и именно поэтому восхитительный, река в конце сада, чудный вид на село и дальний лес... — все это как нельзя более соответствует моим вкусам и наклонностям. Кругом усадьбы — поля, перелески, где можно бродить, никого не встречая, что я сейчас и сделал с невыразимым удовольствием».

      В іншому місці — не менш захоплено: «В саду масса цветов. Я просто плаваю в каком-то океане счастливых ощущений. Была минута, час тому назад, когда я среди прилегающего к саду поля пшеницы был так подавлен восторгом, что пал на колени и благодарил бога за всю глубину испытанного блаженства. Я был на относительном возвышении; невдалеке виднелся выглядывающий из густой зелени домик мой; вдали со всех сторон — леса, расположенные на холмиках; за рекой село, откуда долетали милые деревенские звуки, состоящие из детских голосов, блеяний овец и мычаний возвратившегося скота; на западе великолепно заходило солнце, а на противоположной стороне красовалась уже полная луна. Повсюду красота и простор! Ай, ай, ай, что за минуты бывают в жизни — ради них можно позабыть все!».

      Слід сказати, що стосунки між епістолярними друзями не були ідилічно-безхмарними: десь у цю пору надмірна опіка з боку фон Мекк починає дещо дратувати Чайковського. Востаннє він приїжджає в Браїлів і Сьомаки в липні 1880-го, відтоді назавжди прощається з Поділлям, хоча в Україні буває щороку і з Надією Філаретівною листуватися продовжує.

      Кілька місяців на Поділлі виявилися плідними для митця — тут він написав низку класичних романсів (серед них, наприклад, такий відомий, як «Средь шумного бала»), першу оркестрову сюїту, «Літургію...» (на неї наштовхнуло відвідання монастиря). З перебуванням тут пов'язують також роботу над оперою «Орлеанська діва». А безпосередньо Браїлову Чайковський присвятив цикл із трьох скрипкових п'єс «Спогади про дороге місце».

      Браїлівчани теж згадують та розповідають про дорогого гостя: крім Державного музею П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, який займає одне невелике крило будинку й поступово розширюється, та чудово доглянутого парку з озерами і старовинним місточком, вони можуть показати і купальню на річці навпроти цукроварні, і трохи нижче за течією, біля села Володимирівка, мальовничу скелю Чайковського, де композитор полюбляв чаювати на лоні природи. Шкода тільки, що в плани музейних екскурсій ці об'єкти, як і село Сьомаки, вже не потрапляють...