Люди з Трійцею

      Освячення зілля, обряд «водіння куста», самобутні троїцькі пісні, зелений борщик на обід — водограї святкових радощів незвичайного вихідного дня. Адже святкуємо одне з 12 найбільших свят християнського року — Трійцю. «Кожна людина має в собі образ цілої Трійці. Бога Отця бачимо в тім усім, що є початком, існуванням, народженням, джерелом енергії, підставою буття. Син Божий об'являється в кожнім, хто стається Божою дитиною, сином; об'являється в прихильності до Отця, в послуху Отцю, в жертві для Бога. Таке Боже синівство переходить у братерство, розуміння кожної людини як Ісуса Христа, тобто як Божої дитини, як свого брата чи сестри, як учасника того самого Божого образу. «Образ Духа відбивається всюди, де єднаємо Отця із Сином, «Початок» з «Кінцем», а отже, де є любов, ласка, гармонія, святість, сенс, уподібнення до Бога», — пише богослов Володимир Ковалковський. І зазначає, що тільки в діалозі з іншою людиною можемо пізнати своє власне «я». Родина, суспільство, церква — це також образи святої Трійці, адже «оживлюються» в спілкуванні й пошані, і тримаються разом тоді, коли визнають єдину для всіх спільність — Всевишнього.

      Свято Трійці також має назви — Зішестя Святого Духа на апостолів (бо відзначається момент, коли вогненні язики зійшли на Христових учнів і вони почали проповідувати Його вчення різними мовами) або ж П'ятидесятниці (на 50-й день після Воскресіння Христового сталася ця подія). Ікона свята Зішестя — особлива, її обов'язково поміщують на іконостасах у церквах. Там зображено, як на апостолів сходять язики полум'я. Є й інші троїцькі ікони — Старозавітної Трійці і Новозавітної. На перших зображуються біблійні Авраам і Сара, до яких завітали ангели, аби повідомити, що з їхнього роду вийде Месія. На других — Ісус Христос, Бог-Отець і Святий Дух в образі голуба.

      В Україні Трійця ще зветься Зеленими святами, бо за стародавнім, ще дохристиянським, звичаєм у ці дні на межі весни і літа святкується розквіт природи, коли мимоволі радієш від буяння зелені й квітів. Ось ту зелень, передусім любисток, м'яту і татарське зілля, люди несуть святити до церкви (адже з прийняттям християнства свято набуло нового значення — зелений колір листя й пагонів став символом невмирущого життя), а гілки липи, клену, в'язу вносять до оселі й прибирають її по-святковому. Підлогу встеляють травою. Отже, раз на рік українські домівки перетворюються на гай, сад або ж рай.

      Кияни, які побажають приїхати в неділю до Музею народної архітектури й побуту України у селищі Пирогів, зможуть не тільки посвятити зело після служби Божої, а ще й помилуватися на старовинний поліський обряд «водіння куста», відтворений столичними студентами. А біля Михайлівського Золотоверхого собору, зазвичай, зберуться братчики Київського кобзарського цеху, щоб освятити нові кобзи й бандури та поспівати псалми.