Патріарх Філарет у Полтаві.
У ці дні 19 років тому відбувся Харківський собор УПЦ, який зафіксував розкол у Православній церкві в Україні. На тому соборі не було митрополита Київського Філарета (Денисенка). За вказівкою з Москви його заочно змістили з Київської кафедри, поставивши натомість Володимира (Сабодана), котрий доти був у Росії митрополитом Ростовським і Новочеркаським. Тож уже двадцятий рік маємо Українські православні церкви з приставками УПЦ МП та КП.
Тривалий час дві конфесії були рівними учасниками діалогу з державою. Однак після зміни Президента в 2010 році намітився очевидний крен у бік Московського патріархату, до якого належить Віктор Янукович. Київська патріархія зазнає помітних утисків, її храми то тут, то там силоміць забирають у підпорядкування МП. Ще один показовий момент: днями, під час візитів предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату на Полтавщину й Сумщину, приїзд глави УПЦ КП до своєї багатотисячної пастви вперше проігнорувала міська та обласна влада.
Під час архіпастирського візиту 82–річний Патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет освячував культові споруди, відправляв служби Божі. Не менш важливою складовою візиту стали зустрічі Патріарха з громадськістю та журналістами. Його відповіді на деякі запитання можна сприймати як сенсаційні. Наводимо фрагменти діалогу, записані власкором «УМ» у Полтавській області.
— Ваша святосте, останнім часом знову заговорили про загострення стосунків Київського патріархату з владою. А якими вони є насправді?
— Коли ми створювали Київський патріархат у 1992 році, ніхто не вірив, що ця церква існуватиме довго. У Москві мені говорили: «поіграются в нєзалєжность» — і прийде кінець. Але ми в «нєзалєжность» не граємося. Ми свою державу розбудовуємо, її духовні основи, без яких неможливе жодне державне утворення.
Пророкували, що при новому, вже нинішньому, Президентові України Київський патріархат зникне. І почали працювати на його знищення. Але з того нічого не вийшло. Чому? Та тому, що на наш захист стали громадські організації, політичні партії демократичного і патріотичного спрямування. Хоч у світському житті вони й роз’єднані, справа захисту Української церкви об’єднала їх. А подолати ту силу, яку вони представляють, зовнішня сила вже не може. Тому відбулася й наша зустріч із Президентом. З точки зору нової влади вона була небажаною. Але сталося. Це свідчить про те, що Київський патріархат не знищенний ніякою владою.
Однак, повинен вам сказати, і нинішня влада нас підтримує. Тільки таємно, щоб ми не афішували. А значить, вони з нами. Ми вдячні їм за це. Така підтримка означає, що не тільки Київський патріархат існуватиме — буде існувати й Українська держава.
— Одначе на місцях головними публічними опонентами очолюваної вами церкви залишаються священнослужителі УПЦ Московського патріархату, яких влада всіляко підтримує...
— Час показує, що й у Московському патріархаті духовенство та єпископи поступово схиляються до необхідності існування в Україні незалежної церкви. Це відчула Москва. Як і те, що УПЦ Московського патріархату — проти імперської ідеології Росії. Тож у Москві вирішили: треба цю церкву позбавити самостійності та незалежності в управлінні, бо вони ведуть до відходу від Білокам’яної. Саме тому патріарх Кирил зараз так часто приїздить в Україну, щоб нагадати: він — глава цієї церкви, а не митрополит Володимир. Це викликає спротив у єпископату митрополита Володимира, всередині Московського патріархату точиться боротьба.
Ця боротьба — на користь втілення ідеї створення в Україні єдиної помісної православної церкви. Рано чи пізно така церква постане. Ви не помітили, що УПЦ МП вже не ворогує з нами так, як 5—10 років тому? Чому не ворогує? Та тому, що насправді Київський патріархат їм потрібен для існування... їхньої самостійної й незалежної в управлінні церкви. Без нас у них давно б уже відібрали таку самостійність і незалежність.
А коли є ми, то є й захист для єпископів Московського патріархату в Україні: мовляв, одберете незалежність в управлінні — ми в Київський патріархат підемо. А для Москви це найстрашніше. Тому між Київським і Московським патріархатами зараз немає такої відкритої боротьби, як була раніше. Є окремі переходи з одного патріархату в інший, але глобального протистояння вже нема. То дуже добра ознака, яку влада також бачить. І коли влада хоче бути владою, вона повинна сприяти цьому процесу. Бо ж добрі взаємини між православними церквами і, зрештою, наше об’єднання зміцнюватимуть, насамперед, наше суспільство. А раз суспільство єднається, то й основи держави міцніють.
Ще раз підкреслю: наша дорога пряма і правдива — Єдина Помісна Українська Православна Церква в незалежній Українській державі. Тут ми нічого не вигадуємо, а лише йдемо тією дорогою, якою йшли Греція, Болгарія, Румунія, Грузія, Сербія. Адже ми вже пережили період імперій, він закінчився.
— Якою є реакція світового православ’я на дії Московського патріархату?
— Після опублікування секретних документів Вселенський патріарх дізнався, що на майбутньому Всеправославному соборі Москва хоче всерйоз поставити питання про те, що саме вона повинна бути першою, а не Константинополь, і що Вселенським патріархом повинен стати патріарх Московський. Попереднє обговорення таких намірів у засобах масової інформації, звісно, дратувало Вселенського патріарха, та коли він побачив згадані документи, вирішив діяти. Зокрема, було прийнято рішення зібрати керівників чотирьох східних патріархій із залученням архієпископа Кіпрського Хризостома (очолювана ним церква діє з часів апостолів, її автокефалію утверджено ще на третьому Вселенському соборі, тож вона прирівнюється до патріархату). Глави п’яти східних православних церков хочуть 1 вересня цього року зібратись у Стамбулі й обговорити питання першості. За ким вона — за патріархом Константинопольським чи Московським? Звичайно, вони затвердять: першим залишається Константинопольський патріарх. Із тим спільним рішенням п’ятьох можна буде йти на Вселенський собор, де цілком імовірними стануть такі слова до Москви: «Свого часу східні патріархи дали вам патріаршество і, відповідно, п’яте місце серед православних церков. І якщо ви сьогодні не хочете підкоритися рішенню східних патріархів, то ви — незаконні. Ми дали вам п’яте місце, а можемо дати сьоме–восьме, бо на п’яте місце претендує кіпрська церква, а на шосте — грузинська» .
До чого може призвести таке рішення східних патріархів? Можливо, навіть до того, що православ’я розділиться на частини. Москва буде розкольницею по відношенню до Константинополя й інших східних патріархій, а ті, у свою чергу, — розкольниками по відношенню до Москви. І ми ж, Київський патріархат, — нібито «розкольники». Скрізь — одні «розкольники»! От до чого може довести закулісна боротьба за першість.
На жаль, у другому тисячолітті церква почала займатися не тим, чим треба, — боротьбою за владу, за першість, за території. Хоча в Євангелії Христос категорично відкинув схожі наміри апостолів визначати між собою «першого та більшого», власне, наслідувати князів і царів зі світської влади. Церква завжди повинна виконувати свою місію — приводити людей до вічного життя. Про те ж, наскільки серйозними є нинішні «розкольницькі» тенденції, свідчить хоча б той факт, що в Москві вже збирали представників усіх ЗМІ, які займаються релігійною тематикою, й «об’єднували» їх під егідою відділу зовнішніх зв’язків патріархії. Отже, там уже готуються до негативних для Москви рішень східних патріархів. Не виключено, що, побувавши у згаданих іпостасях «розкольників», невдовзі доведеться шукати єдності разом — і Константинополю, і Москві, й Києву.
— Чи зустрічалися ви з новим главою Української греко–католицької церкви Святославом? І чи зміняться після його обрання предстоятелем УГКЦ стосунки між очолюваними вами церквами?
— Так, я зустрічався з главою цієї церкви владикою Святославом (Шевчуком) буквально днями. Говорили, звісно, і про майбутні стосунки між нашими церквами. Прийшли до спільної думки: й надалі повинні співпрацювати. Не говорити про об’єднання в одну церкву, яке не на часі, а думати про те, що можемо зробити разом на користь українського християнства й Української держави. Однодумцями залишаємось і в питаннях утвердження суспільної моралі. Бо ж бачимо, як зараз у європейській цивілізації, християнстві падає «планка» моралі, духовності.
Дійшли навіть до того, що подекуди сама церква благословляє одностатеві шлюби, тобто гріх, за який Господь знищив Содом і Гомору. Звідусіль наступають наркоманія, пияцтво, корупція, руйнація сім`ї зі скороченням народжуваності. З цими суспільними вадами маємо боротися спільно.
Стосунки ж між нашими церквами, вважаю, не погіршуватимуться, а поглиблюватимуться. Тим більше що нинішній глава УГКЦ був секретарем кардинала Любомира Гузара, тож, певно, йтиме його дорогою.
Згідно з соціологічними опитуваннями, прихильниками УПЦ КП вважають себе 14,5 млн. віруючих. При цьому прихильність до УПЦ Московського патріархату, яка має удвічі більше парафій, виявляють 9,5 млн. віруючих.
У 2010 році порівняно з 2009–м кількість парафій УПЦ КП зросла на півтисячі.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
