Ситуація, коли наші тенісисти залишають турніри серії «Великого шолома» вже на першому тижні змагань, є звичною. На жаль, сталося так і цього разу, на «Ролан Гарросі». Але поїхали з Парижа українці в зірковій компанії — на ранніх стадіях не поталанило багатьом сіяним.

Напевно, в робочому графіку кожного пілота «Формули–1» Гран–прі Монако — червоний день календаря. Перегони вузькими вуличками міста мільйонерів, Монте–Карло, потребують додаткових сил, уваги та енергії, аби убезпечитися від «поцілунку» з металевими відбійниками.

Італійські та іспанські велогонщики великої любові один до одного не відчувають, тому дуже ревно ставляться до успіхів один одного. Надто ж коли це трапляється на території конкурента. Тому на Апеннінах возвеличують і надають перевагу «Джиро д’Італія», а в Іспанії ледь не кожен професіонал заявляється на «Вуельту». Утім ніхто і ніщо не змогло завадити перемогти на 94–му італійському гранд–турі іспанцеві Альберто Контадору.

Кажуть, двічі в одну річку не ввійдеш. Однак, здається, закони природи написані для простих смертних, тоді як сильні світу цього здатні повернути час у протилежний бік. Про надлюдські ігрові можливості футболістів «Барселони» почали говорити ще кілька років тому, коли каталонці, очолювані Хосепом Гвардіолою, тріумфували в Лізі чемпіонів, перегравши в Римі «Манчестер юнайтед». Тоді майже всі лаври дісталися аргентинському феномену Ліонелю Мессі — найкращому гравцеві планети. Однак минуло кілька років, і кількість прибічників теорії: «Барса» — найкраща команда всіх часів і народів», — збільшилася в геометричній прогресії. Здається, що після феєричного суботнього фіналу на «Уемблі», де «гранатово–сині» знову виявилися сильнішими за «МЮ», противників такої аксіоми не залишилося взагалі.