Чому судили вбитого, а не вбивцю?

У Полтаві відбулися традиційні, вже дев’яті, наукові Петлюрівські читання, організовані обласною «Просвітою» та єпархією УПЦ Київського патріархату. Свого земляка–полтавця, голову Директорії Української Народної Республіки, головного отамана військ УНР в обласному центрі згадували в день 85–х роковин загибелі Симона Петлюри. 25 травня 1926 року більшовицький агент Самуїл Шварцбард застрелив главу УНР на вулиці Расін у Парижі. У центрі Полтави вперше з’явилися сіті–лайти з нагоди тієї трагічної події, встановлені за ініціативою міської організації партії «Наша Україна», яку очолює організатор петлюрівських слухань, народний депутат Микола Кульчинський.

Оскільки на попередніх слуханнях фахівці–історики досить ґрунтовно аналізували документи, факти, то цього разу більше зупинялися на проекціях постаті Петлюри на сучасність. Зокрема, доповідь завідувача відділу Інституту історії НАН України, доктора історичних наук, професора Владислава Верстюка була присвячена віддзеркаленню особистості одного з визначних борців за нашу незалежність в історичній свідомості українського народу. А молода дослідниця Олена Михайлова, яка останні чотири роки живе у Парижі, привернула увагу до дивовижної байдужості Української держави, що за 20 років незалежності не спромоглася бодай «заїкнутися» про потребу офіційного перегляду в суто юридичній площині матеріалів гучного процесу над убивцею Симона Петлюри.

Як відомо, адвокати Шварцбарда перетворили той процес на судилище над убитим і, власне, тодішньою Українською державою, а значить, і українцями. Захисники вбивці звинуватили Петлюру в організації єврейських погромів в Україні. За відсутності реальних доказів особистої провини головного отамана шукали підтвердження в більшовицькій Москві за допомогою її спецслужб. Чи достовірні такі «джерела»? В атмосфері антипетлюрівської, антиукраїнської істерії французький суд присяжних виправдав убивцю Петлюри і, по суті, повісив на українців «погромницьке» тавро, яке не змито й досі. Хоча вже 20 років існує держава Україна, яка вважається спадкоємицею «петлюрівської» УНР.

«У Європі звикли довіряти передусім юридичним документам, — зазначила Олена Михайлова. — Тож скільки б ми не говорили французам чи німцям про чесноти Петлюри, достатньо згадати про виправдальний вирок його вбивці, і подальші питання знімаються. Тому, на моє переконання, Українська держава сьогодні повинна «достукатися» до Москви, щоб та відкрила нарешті засекречені архіви, зібрати докази й ініціювати початок нового судового процесу, на якому постав би образ Петлюри справжній, а не той, який нав’язувався нам і світові брехливою пропагандою. Адже Симон Петлюра був одним із творців Української держави, її діяльним захисником. Тож сьогодні саме держава має захистити його світле ім’я. Невже в Україні це нікому не потрібно?»