Марина Ткаченко: Збірна відродиться завдяки молодим талантам

Жіночий баскетбол в Україні має чи не найбільш славні традиції серед ігрових видів спорту — збірна вигравала «золото» чемпіонату Європи, посідала четверте місце на Олімпійських іграх. Але останнім часом український жіночий «баскет» зовсім не тішить досягненнями. Через вічні проблеми з фінансуванням жоден із наших клубів цього сезону не стартував у єврокубках, для збірної є подвигом саме потрапляння на континентальну першість, ба, навіть внутрішня першість серед найсильніших команд почалася із неабияким запізненням — лише в травні. Утім вона таки стартувала, і після половини матчів першого етапу лідерство утримує столичний ТІМ–СКУФ, що є дебютантом УПБЛ. Команда Марини Ткаченко в цьому сезоні вже встигла виграти золоті нагороди серед команд вищої ліги (фактично — другої за ранжиром), і практично одразу після цього «скуф’янки» переключилися на інший турнір. 13 перемог у 15 матчах — серйозна заявка на підсумкову перемогу і в цьому чемпіонаті. Не приховує бажання зробити «золотий дубль» і сама Ткаченко.

«У вищій лізі грати було важко»

— Марино Іванівно, стартом свого клубу в чемпіонаті УПБЛ задоволені?

— Ми посідаємо позицію лідера, тому приємних емоцій вистачає. Але важливо буде й надалі залишатися на першому місці, адже недавні дві поразки поспіль від «Козачки» та «Орлана» показують, що дівчата трохи втомилися. Ці невдачі змусять нас більше працювати над собою. До клубу зараз приєдналися нові гравці, як–от досвідчена Інна Кочубей, але навіть їй треба час, аби влитися в команду. До фінальної частини чемпіонату ще є час, і ми обов’язково додамо.

— Чи вже відомо, в якому форматі проходитиме наступний етап чемпіонату? Скільки команд потраплять до «плей–оф»?

— Поки нічого ще не ясно. Ніби планувалося, що у другому раунді буде вісім клубів, які за три дні розіграють нагороди. Думаю, так було б правильно, адже далі розтягувати чемпіонат вже немає сенсу. Гравці втомилися, бо стільки часу тримати себе в формі дуже важко. Можливо, деяким іншим командам легше, адже вони лише недавно почали ігри. Ми ж іще виступали у вищій лізі, відіграли там чемпіонат.

— Але, здається, першим у вищій лізі ТІМ–СКУФ став без особливого напруження.

— Воно, може, й так, але ж на кожен матч ти виходиш із бажанням перемогти, докладаєш до цього хай які, але зусилля. А коли кілька місяців поспіль проводиш такі матчі, обов’язково з’являється втома. В УПБЛ уже серйозніші суперники, які ще й відчутно підсилились для цього турніру.

«Про єврокубки говорити зарано»

— Завдання на УПБЛ — найвищі, чи місцем у призерах теж будете задоволені?

— Наш клуб завжди змагається за найвищі позиції, а на теперішньому етапі ми зобов’язані це робити. Вважаю, що завдання перед собою треба ставити таким чином, щоб планка була дещо завищена, щоб можна було розвиватися.

— Чим для вас стане бажане перше місце, окрім задоволених амбіцій? Гратимете в єврокубках?

— Ми про це думаємо, адже міжнародні турніри підвищують і твій рейтинг, і країни, і команда може розвиватися. Утім наша фінансова база не настільки міцна, щоб уже зараз сказати, чи ми готові до участі в міжнародних турнірах. Якби мали таку можливість, то обов’язково підсилилися б кадрами. Тим більше, ми давно не виступали у єврокубках, і повернення туди напрошується. В Україні ж важливим фактором для виходу на європейську арену є ще й бажання самого клубу, його можливості, а не лише високий спортивний рівень. Усе впирається у фінансування.

— За рахунок чого існує ТІМ–СКУФ на даному етапі?

— Зараз ми, як і інші клуби УПБЛ, отримуємо кошти від спонсорів ліги. Уперше за багато років я відчула, що можна займатися безпосередньо своєю роботою, а не забивати голову пошуком грошей чи іншими справами, які тренер не мав би робити. Дуже вдячна лізі за таку допомогу. У нас навіть з’явився свій сайт, вперше за тривалий час. На ньому можна знайти і фотозвіти з матчів, і відео — все облаштовано професійно. Хай навіть таке співробітництво триватиме лише кілька місяців, але це великий поштовх уперед. І сподіваюся, що наступний сезон стартує не так пізно, що можна буде своєчасно почати нормально працювати.

— Минулого сезону ТІМ–СКУФ не виступав у турнірі УПБЛ, але ви спостерігали за перебігом подій у цій лізі. Рівень першості цього року змінився?

— Я дуже шкодую, що два роки ця ліга обходилась без нашої команди. Зараз дивлюся на рівень учасників УПБЛ і бачу, що вони прогресують. Той же сімферопольський «Орлан» серйозно додав, «Франківськ» може обіграти навіть лідера. Є шість–сім команд, із якими складно змагатися, і це безсумнівний плюс для першості.

«Не заздрю тренерові збірної»

— На початку червня жіноча збірна України гратиме у «плей–оф» за останню путівку на чемпіонат Європи. Чи реально здобути єдину перепустку і пробитися до Польщі на фінал?

— Шанси є завжди. Інша справа, що дуже багато залежатиме від плідної підготовки, роботи над тактикою, бажання і стану самих гравців. У тренерів буде важке завдання створити команду однодумців, які боротимуться за спільну мету. Їм нелегко, адже підготовка збірної збігається з матчами УПБЛ, і деякі гравці збірної мали виступати за свої клуби. Багато травмованих... Але шанси є, і відчутно збільшить їх правильна робота тренера.

— Напередодні цього відбору вашого прізвища не було серед охочих очолити збірну. Чому?

— Я вирішила цього разу не подавати заявку. Адже минулого сезону зробила це, однак тоді ніхто не почув мої пропозиції, не допоміг у роботі. А самій займатися проблемами, які є в команді, аж до відправлення дівчат за свої гроші по домівках після зборів, — цього знову мені не треба. І нині взагалі не відомо було, де національна команда проводитиме збори, де тренуватиметься. Я не заздрю тій же Ірині Щипакіній, яка зіткнулася з багатьма проблемами, що потрібно терміново вирішувати.

—  Тепер збірна, аби потрапити на чемпіонат Європи, мусить змагатися в додаткових кваліфікаційних раундах, тоді як порівняно недавно українські баскетболістки були чемпіонками континенту. Чи вірите, що старі часи ще повернуться?

— У нас росте дуже хороша молодь, я постійно стежу за молодими гравцями. І впевнена, що колись, навіть у найближчому майбутньому, таки має статися прорив. Скажімо, як–от було в Білорусі. Там був період, коли дівчата не показували чогось особливого, але останніми роками відчутно додали. Білоруси зрозуміли, і нам треба це сприйняти: основу збірної, її гру треба будувати на молодих талантах. Із їхньою допомогою про Україну ще заговорять.

ДОСЬЄ «УМ»

Марина Ткаченко

Головний тренер і президент баскетбольного клубу ТІМ–СКУФ (Київ), у минулому — відома баскетболістка.

Народилася 29 серпня 1965 р. у Мукачевому (Закарпатська область).

Олімпійська чемпіонка 1992 р. у складі збірної СНД. Чемпіонка Європи 1991 р. у складі збірної СРСР і 1995 р. — у складі збірної України. Володарка Кубка Ронкетті 1987 р. у складі «Динамо» (Київ). Чемпіонка СРСР 1991 р., СНД — 1992 р. Багаторазова переможниця і призерка чемпіонатів України. Бронзовий призер Балтійської ліги 2005 р., срібний — 2006 р.

Виступала за «Динамо» і ТІМ–СКУФ (Київ), «Молдову» (Кишинів), «Козачку» (Запоріжжя), «Бохум» (Німеччина), «Сомбатхей» (Угорщина).

Тренувала жіночу збірну України.

Заслужений майстер спорту. Заслужений діяч фізичного виховання і спорту України.

Вдова. Виховує сина й доньку.