«Щоб душа була не хохляцькою»

«За любов піддавати анафемі не можна»

Свій триденний архіпастирський візит на Полтавщину предстоятель УПЦ Київського патріархату, патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет розпочав минулої п’ятниці з освячення новозбудованої дзвіниці Свято–Покровської церкви. Цей храм, який звели уже в незалежній Україні, став першим у Полтаві, збудованим після «безбожницької» революції 1917 року. До того ж саме на території згаданої церкви виключно коштом її парафіян та жертводавців спорудили перший і поки що єдиний у межах обласної «столиці» пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років. Тож патріарх провів тут молебень за упокій їхніх душ. А потім зустрівся з журналістами та громадськістю обласного центру. Відповідаючи на численні запитання, наголосив на незмінності своєї i мільйонів однодумців мети — створення в Україні єдиної помісної православної церкви як духовної основи Української держави: «Якщо душа українська, то й держава буде українською. А коли душа хохляцька, такою ж буде й держава».

Філарет переконаний, що пам’ятник Івану Мазепі в Полтаві повинен стояти: «І не тільки в Полтаві, а насамперед у Києві. Чому такий спротив чиниться навіть сьогодні? Та тому, що він боровся за Українську державу. Саме через це сусідня не терпить цього. І не терпіла жодних постатей, які вели Україну до незалежності. Тому Мазепу хотіли знищити не лише фізично, а й морально. При цьому нам нав’язували думку, що він проклятий, відлучений від церкви, від найсвятішого. За які гріхи? Він був підданий анафемі за те, що любив свій народ. Отже, за любов. А за любов піддавати анафемі не можна, це несправедливо, така анафема не є дійсною. Зрештою, чим довше вороги Української держави підноситимуть Мазепу як підданого анафемі, тим славнішим він буде. Як проти нього не боролися й не борються зараз, а перемогти не можуть. Бо ж правду перемогти неможливо. Тому моє ставлення до Івана Мазепи не просто як до героя, а як до людини, котра віддала життя за свій народ. І пам’ять про нього не згасне ніколи».

Воскресіння після Голгофи

На суботнє освячення Свято–Успенського кафедрального собору прибули сотні полтавців та гостей міста. Чимало з них одягли вишиванки, принесли свої дарунки храму. Адже прийшли на велике і давно очікуване свято не лише віруючих людей. Зображений на малюнку Тараса Шевченка «з натури» собор біля родового «гнізда» Івана Котляревського, який зруйнували войовничі безбожники у 1934 році, знову постав із руїни, ніби Фенікс із попелу! Після очолюваного патріархом Філаретом чину освячення та святкової літургії, що тривали загалом більше трьох годин, він, звертаючись до присутніх, назвав відродження собору «воскресінням після Голгофи» — десятиліть руйнації храмів, нищення духовенства, намагань розтоптати саму віру людини в Бога. «Та Бог і правда завжди перемагають, — підкреслив очільник УПЦ КП. — Замість них нам пропонували комуністичне «світле майбутнє». І де воно? Комунізму не буде, бо ця ідея настільки себе скомпрометувала, що в неї вже ніхто не повірить».

Сергій і Вікторія Піскові — прихожани згаданої Свято–Покровської церкви. Та, звісно, прийшли на освячення головного (кафедрального) храму Полтави разом із дітьми — 11–річним Павликом і 8–річною Катрусею. Малеча, як і мама, — у дивовижної краси вишиванках. Обом пощастило вітати патріарха Філарета разом з іншими вихованцями дитячої недільної школи. Тож враження, звісно, найяскравіші. Як і в їхнього тата, викладача теоретичної механіки в одному з місцевих вишів Сергія Піскового. «Я не історик, та у свій родовід можу заглибитися років на 200, — каже пан Сергій. — Хочу, щоб і діти не забували коренів свого роду й народу, виростали справжніми українцями. А хіба можна виховати їх такими без Української церкви? Тому ми тут усією сім’єю».

Суботнього вечора напередодні престольного свята патріарх Філарет разом із керуючим Полтавською єпархією єпископом Федором відслужив службу в Свято–Миколаївській церкві обласного центру. А в неділю предстоятель УПЦ КП відвідав Кременчук. Там на храмове свято він відправив літургію в другому кафедральному храмі єпархії — Свято–Миколаївському соборі, а потім очолив хресну ходу до новозбудованого кам’яного Хреста на центральній площі міста, де було відслужено молебень.

ДОВІДКА «УМ»

Першу, дерев’яну, будівлю Свято–Успенського храму в центрі Полтави звели ще в ХVІІ ст. Муровану заклали поруч із нею всередині ХVІІІ. Собор був освячений 1770 р. У 1774—1801 рр. перед західним фасадом спорудили муровану дзвіницю, яка збереглася до наших днів. У 1934 році за вказівкою комуністичної влади собор зруйнували дощенту. У наші часи він потрапив до переліку з 12 українських святинь, які належало відбудувати у першу чергу. Зовнішні роботи з відбудови собору в межах фундаменту старого завершені у 2004 р., внутрішнє облаштування та оформлення інтер’єру тривають і досі. У храмі служив дияконом дід І. П. Котляревського — Іван, який придбав хату поруч із собором. Саме її разом із садибою на тлі Успенського собору змалював Т. Шевченко під час відвідин Полтави у 1845 році.