24 травня виповнюється 130 років iз дня народження академіка Олександра Богомольця — лікаря, науковця, засновника багатьох медичних інститутів, лауреата Сталінської премії, людини, яка в 1930—40–ві роки, будучи 16 років президентом Академії наук України, зробила Київ найпрестижнішим науковим центром СРСР.

Напередодні круглої дати я побувала в «будинку Богомольця»: в квартирі, де мешкав академік із родиною сина, а тепер — його онука Олександра Олегівна Богомолець (ті самі ініціали!). Вона здмухує пил із радянського антикваріату в меморіальному кабінеті діда — там усе залишилося так, як було за його життя, тільки мундштук та дідова срібна ложка заховані в ящику дубового робочого стола — у Олександра Олександровича була відкрита форма туберкульозу, і Олександра Олегівна як лікар дотримується усіх гігієнічних приписів. «А як же вся сім’я жила разом — це ж було небезпечно?» — запитую я. «Олександра Олександровича підліковували і відкрита форма переходила в закриту, потім каверна відривалася, знову була відкрита форма, і так далі, але дідусь дотримувався санітарно–гігієнічних правил, і ніхто з родини не захворів». Отже, й кварцева лампа біля вікна виправдовує свою присутність серед цих невипадкових речей.