Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Мазепа у трактуваннi Володимира Смотрителя. (Фото з сайту slavuta–mvk.info.)
Хмельницький монотеатр «Кут» нещодавно показав у Києві свою останню прем’єру — виставу «Мазепа». Спектакль має багаторічну передісторію. Свого часу Богдан Мельничук написав п’єсу для великої сцени — виставу на 40 дійових осіб поставили в Дніпропетровському драматичному театрі. Три роки тому Ярослав Мельничук взяв на себе обов’язки продюсера, шукав гроші і сподівався, що «Мезепу» покажуть у Хмельницькому драматичному. Не судилося... Тож брати Мельничуки вирішили діяти, не покладаючись на фiнансову пiдтримку — п’ятдесят сторінок п’єси вони переписали на матеріал для моновистави.
У спектаклi звучать цитати листiв гетьмана Мазепи, історичних документiв, уривки з «Історії русів», праць Ілька Борщака та Рене Мартеля, сучасних дослідників Дениса Журавльова, Бориса Крупницького, Сергія Павленка, Тетяни Таїрової–Яковлевої... Відеосупровід вистави був «заверстаний» з фрагментів фільмів «Чорна рада», «Дорога на Січ», «Вогнем і мечем». Завдяки такій різноманітності, візуальній та словесній, глядач отримав досить повну версію життя і творчості Івана Мазепи. «Надмета вистави — дати молоді вірний курс, показати, що треба ставати воїном сьогодні. В мистецтві також мають бути воїни», — вважає «сценiчний Мазепа» актор Володимир Смотритель.
Чи не найбільше здивував сам образ Івана Мазепи, «припливи та відпливи» його настрою. Режисерське бачення гетьмана незахищеного, ураженого коханням, який ніжно пестить намисто любої Мотрі Кочубей, зворушило... Любовна лінія, вплетена в сюжет, «розбавила» історичний формат вистави. Емоційність дійства підсилив і червоний колір, що час до часу «заливав» сцену. Колір пристрасті, мужності, любові, боротьби, влади, війни якнайкраще підкреслював і всі сюжетні лінії, що переплелись у виставі. Акцентували на собі увагу й свічки, символ світла, життя, яке то тяжіє яскравим «вогником» до неба, то згасає, залишивши лише «краплі воску». І, як каже режисер, «свічки це, з одного боку, — спалений Батурин, із іншого — це свічки, що «горять» (булава, герб, шапка)».
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>