Надійний, як банк

Confederatia Helvetica, інакше кажучи, Швейцарія, знана передусім своїми банками, сирами та шоколадом. Про її культурне життя у нас відомо небагато. Про тамтешні музеї — ще менше. Утім музеї функціонують у цій країні зразково — майже як банки. Чи як годинники. За статистикою, музеї Швейцарії минулоріч відвідало 18,4 млн. осіб. Якщо спробувати оживити сухі цифри, то можна було би сказати, що кожен швейцарець навідався до музейного закладу щонайменше двічі за рік. Проте до швейцарських музеїв «паломничають» й іноземні туристи.

Як організована музейна справа у цій країні і чи лише завдяки потужній фінансовій підтримці музеї Швейцарії є взірцевими, спробувала з’ясувати «УМ».

Сяду у поїзд — хай собі їде

Найбільше музеїв у Швейцарії (близько чотирьохсот) — регіонального значення. До місцевих пам’яток тут ставляться трепетно. Ледь не на кожній альпійській полонині вам трапиться маленький музейчик, де покажуть, як тут варили сир чи виготовляли абсент, або й просто продемонструють опудала місцевих лісових мешканців. Дарма, що такі музеї можуть відкриватись, скажімо, двічі на тиждень і що працівників тут від одного до чотирьох. Як не дивно, але саме в таких закладах швейцарські студенти–музеєзнавці з радістю зголошуються проходити практику: пояснюють, що тут можна спробувати себе у всіх видах музейної роботи — від документації та досліджень й до піару.

До останнього тут, до речі, ставляться украй серйозно. Про відкриття нової виставки в музеї M міста N повідомляють плакати й сітілайти, туди запрошують відвідувачів супермаркетів та користувачів громадського транспорту. Навіть залізниця робить знижки на квитки тим, хто подорожує до музею потягом. Щомісяця на залізничних станціях оновлюються безкоштовні буклети про нові виставки у всіх куточках країни. А у самих музеях не обходиться без десятків анонсів про виставки у інших інституціях. Закони конкуренції тут коли й діють, то лише на користь, але здебільшого у Швейцарії працює принцип взаємовигідної співпраці: гуртом, як відомо, і батька легше бити.

Музеї «біо» й музеї–бестселери

Попри наявність у країні кількох значних мистецьких колекцій (як–от цюріхський Кунстхауз чи бернський Центр Пауля Клеє), швейцарські музеєлюби надають перевагу природничим музеям. Туди за минулий рік завітав 41 відсоток відвідувачів. Треба зазначити, що, за міжнародною класифікацією, до природничих музеїв належать також зоологічні та ботанічні сади. Саме дві останні категорії б’ють усі рекорди відвідуваності у Швейцарії. Ще б пак — у Цюріхському зоопарку тварин не тримають у клітках, а виділяють для кожного виду невеличкий парк, максимально наближений до природного середовища існування того чи іншого виду. Саме тут знаходиться унікальний штучний заповідник — достовірно відтворений мадагаскарський ліс iз водоспадами, лемурами й метеликами, розміщеними на площі близько 10 тис. кв. м. Перебуваючи у таких парках, переконуєшся, що для швейцарців (як і для гостей країни) повернення до природи — уже давно питання принципу. А вживання переважно продуктів із грифом «біо» та ретельне сортування сміття накладають відбиток на їхні культурні преференції.

Утiм і на мистецькі музеї любителі знаходяться. Туди минулоріч завітало трохи більше чотирьох мільйонів відвідувачів. А це, погодьтесь, для українських музеїв — недосяжна мрія (за винятком, хіба PinchukArtCentre, що за чотири роки існування назбирав мільйон гостей). Більшість поціновувачів мистецьких колекцій прямує у великі центри, як то Кунстхауз у Цюріху чи Художній музей у Базелі, або ж у приватні музеї — Центр Пауля Клеє (Берн) та Фундація Беєлер (Базель). Останній відомий своєю блискучою маркетинговою роботою, яка включає організацію так званих виставок–бестселерів. Так, на останню з таких експозицій під назвою «Відень 1900» (відбірні роботи Густава Клімта та Егона Шилле) черги тяглися від самого ранку, а на вихідні втрапити на виставку було практично неможливо. Це при тому, що «дорослий» квиток у Фундацію коштує 12 франків (приблизно 108 гривень).

Музеїв та арт–центрів, схожих на Фундацію Беєлер, у Швейцарії не бракує. Їхній успіх базується на детальному вивченні «споживача» та безпрограшних «ринкових пропозиціях». Саме це стає запорукою фінансового та медійного успіху, але водночас робить такі заклади об’єктом критики з боку музейної спільноти. Воно й не дивно, адже зосереджуючись на комерційно успішних проектах, такі музеї (чи фундації) часто забувають про основні функції: збирати, зберігати, досліджувати та доносити до широкого загалу об’єкти, так чи інакше важливі для цього суспільства. У таких випадках, користуючись уже усталеним інтересом публіки до Ван Гога чи єгипетських мумій, музею можна не особливо перейматись глибокими дослідженнями чи донесенням якісної інформації: мумії, мовляв, скажуть самі за себе.

Хто платить?

Етичний кодекс ICOM (Міжнародної ради музеїв) вчить, що музеї передусім — установи неприбуткові. Для європейських музейників — це далеко не порожній звук: тут зосереджуються на наукових дослідженнях та ефективній комунікації з відвідувачами, залишаючи фінансові питання на громаду, до якої вони належать. Так, більшість швейцарських музеїв фінансується з міських та кантональних бюджетів. Центрального органу, який займався б їх підтримкою, в Конфедерації не існує (Асоціація швейцарських музеїв та місцевий підрозділ ICOM займаються переважно питаннями професійної етики та музейної освіти). Крім того, залежно від свого юридичного статусу, музеї залучають той чи інший відсоток приватного фінансування. Це можуть бути кошти спеціалізованих фондів, асоціації «Друзів музею» (що активно діє при кожній установі) та меценатів. Спонсорські внески використовують переважно на анонсування чи якісний друк каталогів.

Утiм бувають і винятки. Скажімо, та ж Фундація Беєлер відома своєю комерційною спрямованістю. Її бюджет складає 20 млн. швейцарських франків (15,6 млн. євро) на рік. Із них лише 13 відсотків надходять від кантону Базель та інших громадських джерел фінансування. Фундація, будівлю для якої створив архітектурний геній Ренцо П’яно, чудово заробляє сама на себе. Дорогі квитки та постійний попит на тамтешні виставки упродовж минулого року принесли в касу музею 5,8 млн. франків. Чималенькі суми дає крамниця сувенірів та мистецької літератури (яка займає значні площі всередині музею), — 3,8 млн. франків упродовж лише 2009 року. Додаткові джерела фінансуваня — тамтешній ресторан, спонсорські внески та спадок засновника Фундації (ще 3,5 млн. щорічно). Таким чином, музей став предметом захоплення одних (представників бізнесу та медіа) та обурення для інших (музейних фахівців). Публіка, схоже, розділяє думку перших, бо ж показник відвідуваності Фундації лише зростає.

Попри значну різноманітність швейцарських музеїв, у них є багато спільного. Серед головного — безперечна повага до цих установ із боку держави та спільноти. Музеї тут вважають необхідною складовою культурного ландшафту, а роботу їхніх працівників — такою, що заслуговує гідної винагороди. Існування розгалуженої міжмузейної мережі дозволяє ефективніше проводити наукові дослідження, постійно обмінюватись досвідом — а отже, допомагає йти в ногу з часом.

Ольга КУРОВЕЦЬ