Музейники і бібліотекарі — найпрекрасніші люди на землі, принаймні на українській землі. Ретельні, ініціативні, інтелігентні, — це на їхні плечі в недорогих кофтинках (бо зарплатня ж мізерна) велика заклопотана Батьківщина переклала відповідальність за відзначення 120–річчя Михайла Булгакова на достойному культового письменника — «державному» — рівні. Зрештою, ці люди просто «начитані», а для країни, Президент якої Ахматову називає Ахметовою, це важливо.

18 березня Верховна Рада розіграла яскравий диспут–атракцію, чи українофоб Булгаков і чи треба з огляду на це його ювілей вшановувати на державному рівні. Врешті, начебто булгаковофіли перемогли начебто українофілів — і з’явилася постанова про ювілейні урочистості і похідні від них фінансові зобов’язання. Дорогою до ювілейного дня 15 травня деякі пункти цього офіційного документа загубилися, деякі зіщулилися до мінімального розміру бюрократичної «галочки», а окремі і взагалі виявилися містифікацією. Версій такої ганебної картини дві: перша — на Печерських пагорбах побешкетував мсьє Воланд; друга — у нас такий «державний» рівень, тобто непристойно низький.

Героєві України, відомому композиторові, а віднедавна — ще й художньому керівнику Національної опери України Мирославу Скорику близька приповідка «не словом, а ділом». Вiн не любить розповідати про «планiв громаддя» на своїй новiй посадi. Наразі оперує тактичними ходами: наприклад, розмірковує про присутність вітчизняних авторів у репертуарі Національної опери, які, за словами композитора, отримують схвальні оцінки в цілому світі.