Де ви, ліві?

Якщо вже так не подобається зростання цін і тарифів та інше визискування з боку влади, якщо «дістає» Податковий і Трудовий кодекси, якщо треба сказати «ганьба» на адресу Януковича–в–Межигір’ї–на–дорогому–вертольоті, якщо дратує Азаров, який закликає брати в руки лопату, щоб прогодувати себе самим, бо влада поки не може дати раду економіці, — то коли ще проводити демонстрації під соціальними гаслами, як не 1 Травня?

Це день, коли традиційно маніфестують люди праці і наймані працівники в усьому цивілізованому світі. День, коли вони артикулюють вимоги до своїх урядів.

А в нас чи то людей праці нема (що сумнівно), чи то їхні хати скраю (що більш імовірно), чи немає жодної нормальної лівої партії або дієвої профспілкової організації, громадського руху (що очевидно).

Тобто, як бачимо, і націонал–демократична опозиція зараз у повній кризі, і соціалістично–робітнича ніша — абсолютно порожня. Це стало очевидно ще після ганебного продажу Соцпартії.

Парадокс як для країни, що брязкає порожніми каструлями і скрегоче зубами, співставляючи нові цінники в магазинах зі своєю зарплатнею.

Але що ж — хай на демонстрації виходять у Парижі, Берліні, Джакарті, Стамбулі, Барселоні та в інших лондонах, хай висувають конкретні вимоги про пенсійне страхування і пенсійний вік, про збільшення зарплатні та ін. А в нас на «травневі» всі вибираються на шашлики або садити картоплю.

Ну хіба що по Хрещатику пройдуться куплені блазні–комуністи із плакатами проти олігархів, виготовленими на гроші цих самих олігархів. Або експресивна група лівацької молоді покаже, що є така, і помахає красивими прапорами із зображенням давно спопсовілого товариша Че.

А реальної організації, яка працювала б на благодатному ґрунті пригноблених найманих працівників, — як не було, так і нема. Хоча, може, перед виборами з’явиться?