«Він був провідником моральності, культури, шляхетності в театрі», — так згадують про Бориса Романицького актори заснованого ним Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. Видатний театральний діяч прожив 97 років, 75 із яких були віддані роботі на сцені. Про це оповідає виставка «Учень. Учитель. Учні», що триває у столичному меморіальному Музеї Марії Заньковецької до середини травня (до слова, 30 березня театрали святкували 120–річчя з дня його народження).
Назва цієї виставки відображає діалектику буття непересічної людини. Учень корифеїв українського театру — Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського, з якими він грав на одній сцені, — Борис Романицький на все життя засвоїв їхні уроки не лише фахової майстерності, а й акторської підтримки, ставлення до театру як до святині. У цих традиціях він виховував кілька поколінь «заньківчан».
Яскравий творчий портрет митця змальовують світлини, програмки вистав, листи, театральний реквізит, узяті з фондів Музею театрального, музичного і кіномистецтва України. Завдяки цим документам можемо уявити, яким був Борис Васильович у зіграних ним ролях. На одному з портретів бачимо спопеляючий погляд Яреми з шевченківських «Гайдамаків». Далі: Хлєстаков — саме втілення лукавства, правдолюбець Отелло — у цьому образі Романицький створив не стереотипного ревнивого мавра, а вірного обов’язку полководця...
Розділи виставки висвітлюють київський, запорізький, львівський періоди життя театру ім. Заньковецької, колектив якого 1922 року очолив Борис Романицький. На світлинах бачимо сцени з вистав 1920—30–х років: це були переважно твори радянської драматургії — «Загибель ескадри» та «В степах України» Олександра Корнійчука, «Диктатура» Івана Микитенка, «Любов Ярова» Костянтина Треньова. Їх постановки режисер здійснював у новому для українського театру динамічному темпоритмі.
Особливе місце на виставці відведено знаковій для театру з міста Лева виставі — «Марія Заньковецька». У ній Борис Романицький не тільки виконав роль батька головної героїні — Адасовського, а й виступив консультантом із творчості видатної актриси. Програмка 1975 року на виставковому стенді є приємним спогадом про гастрольний показ цього спектаклю в Києві.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
