Спалахи і сполохи ЧАЕС

Фотографу Юрієві Ворошилову, якого впізнають в усьому світі за його знімками Харкова з висоти пташиного польоту, не потрібно проникати в чорнобильську тему. Він поїхав до Чорнобиля як фотокореспондент у червні 1986–го, про радіацію та її вплив на людину Ворошилов почне думати згодом, коли один за одним вмиратимуть його друзі. Свою першу виставку про Чорнобиль разом із іншими ліквідаторами він організував наприкінці 1986 року. Потім будуть наступні проекти: «Зона» (1991—1994, Харків, Цинциннаті, Нюрнберґ, Дрезден, Київ), «Межа» і «Камо грядеши» (2000), «Чорний біль» (2006). До 25–річчя катастрофи на Чорнобильській АЕС у Харківській обласній галереї відкрилася нова виставка Юрія Ворошилова «Чорнобиль. Я там був».

Назвати Ворошилова єдиним творцем цієї виставки буде неправильно. Поряд із художніми знімками фотографа, зробленими в Чорнобилі в різні роки, — фотографії аматорські. Ось уже більше року Юрію Ворошилову з різних регіонів України надсилають і привозять свої любительські фото ліквідатори аварії. На сьогодні Ворошилову вдалося зібрати понад 2000 фото, які розповідають нам про катастрофу, мертве місто, постчорнобильське життя очима ліквідаторів. «Треба було 30 років займатися фотографією, аби збагнути ціну цих знімків, — зізнається Юрій Ворошилов. — Вони наївні, але максимально чесні. Вони не різкі, але домежно правдиві».

Очевидно, це перша чорнобильська фотовиставка, на якій переважають не образи й символи, а людські обличчя. Харків’янин Павло Нетеса не зробив у Чорнобилі жодного знімка. Він приїхав туди у травні 1986 року як пожежник, йому було не до фотографування. На виставці лише його фото з особової справи... Валентин Подрядчиков передав Юрію Ворошилову кілька своїх знімків. На одному він разом із родиною біля свого будинку — Валентин Федорович жив у Прип’яті, будував 4–й блок. Зранку 26 квітня 1986 року він зі своїм другом, лікарем–травматологом, грали у лікарні навпроти атомної станції в шахи. До них підійшла медсестра і сказала, що чула якісь вибухи. Спочатку вони не звернули на її слова уваги, а згодом побачили у вікно заграву над станцією. На ще одному знімку — лікарняний стіл, на якому сидів перший хворий зі страшними радіаційними опіками. У пам’яті Валентина Подрядчикова закарбувалося: хворий, який на ранок помер, співав пісню «Птіца счастья завтрашнєво дня»...

На відкритті виставки «Чорнобиль. Я там був» було неочікувано багатолюдно: прийшли не лише ліквідатори, а й міський голова з очільником облради. Серед глядачів були й іноземці.

Юрій Ворошилов вірить, що проект «Чорнобиль. Я там був» — це ще одна сходинка до відкриття у Харкові повноцінного музею Чорнобиля, навіть не музею, а справжнього наукового центру. «Чорнобильцям сьогодні не до виставок і не до музеїв, — сумно констатує Ворошилов. — Нині вони виживають, відстоюють своє право на пільги й пошану. Але моє завдання як хронікера, людини, яка там була, сказати про Чорнобиль правду».

Виставка триватиме до 15 травня.