Вони живуть на вулиці імені власного сина, а весь скромний будиночок Наталі Іванівни та Павла Опанасовича завішений фотографіями й нагородами Володі. Це все, що лишилося двом літнім батькам від їхнього сина–героя, усе, чим вони живуть останні 25 років. «Не можу я розмовляти з журналістами, — каже пані Наталя, і її очі наповнюються слізьми. — Дзвонило мені вже більше десяти, всім відмовляю. Я потім ночами не сплю — серце ниє... Погодилася поговорити тільки з вами...»

Ці імена — Володимир Правик, Віктор Кібенок, Леонід Телятников, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Микола Ващук — на слуху чи не в кожного українця. Їх знає весь світ. Адже саме ці хлопці з воєнізованої пожежної частини Прип’яті стали першими ліквідаторами аварії на ЧАЕС. І першими її жертвами: ідучи на війну з палаючим реактором, вони ще не знали, яке смертельне пекло чекає їх попереду...

Минулої ночі, а саме о 01.23, Україна схилила голову в жалобі за жертвами атомної катастрофи. Вшановували «і мертвих, і живих, і ненароджених», адже попіл найбільшої у світі атомної катастрофи і досі стукає в груди України, і жоден учений на землі не знає з певністю, якою бідою може надалі озватися злощасна ЧАЕС.