«Ну все, бабо, я пішла ...»

Олександропіль — чимале село у Солонянському районі, яке стало відоме усій Україні після загибелі В’ячеслава Чорновола. Бо вантажівка, що зіштовхнулася з легковиком лідера Народного руху України, була саме звідси. І ось Олександропіль знову привернув до себе увагу. І знову трагічними подіями, яким дотепер ніхто не знаходить чіткого пояснення.

«Нормальний хлопець з нормальної родини»

Коли з вересня минулого року в Олександропільській школі став навчатися Женя Карнаух, що закінчив дев’ятирічку у сусідній Петриківці, біди ніщо не віщувало. Хлопець як хлопець — врівноважений, комунікабельний. «Нормальний хлопець з нормальної родини», — розводить руками класний керівник 10–Б Олександр Воробей. Однокласники теж про нього нічого поганого сказати не можуть. Щоправда, після того, коли сталося непоправне, діти пригадують, що тижнів за два перед цим Женя почав ставити дивні запитання: наприклад, чи витримає лампа під стелею, якщо накинути на неї мотузку? Зрозуміло, тоді цьому ніхто не надав значення. Це згадали пізніше, коли Женя добровільно пішов iз життя. Шістнадцятирічним. Перебуваючи вдома, накинув зашморг на шию...

Версія про «невдале кохання» одразу відпала — ні з ким із дівчат Женя не зустрічався. Тож дотепер пояснення скоєному ніхто не знаходить.

Таня сказала, щоб шукали її біля шовковиці...

Через 9 днів до школи завітала мама Жені з портретом сина, цукерками — пом’янути... А наступного ранку Олександропіль сколихнула нова жахлива звістка — повісилася Таня Чуйко з 10–А. «Смерть Тані мене просто приголомшила, — розповідає директор Олександропільської середньої школи Володимир Захарченко. — Писала вірші, красиво вишивала, її можна без перебільшень назвати нашою «зірочкою». Хоча й жила дівчина з дідусем та бабусею, але ж вони пилинки з неї здували».

«Батько Тані загинув, коли їй було тільки два роки, — розповідає бабуся покійної десятикласниці Валентина Кремльова. — Тому вона стала жити з нами, як і старша сестра, змалечку. Нічого поганого сказати про неї не можу. Старанна, чуйна, тягнулася до творчості — і вірші писала, і вишивала вже з 4–го класу. Тільки тепер дізнаюся, що вона говорила своїм подругам: «Може, піду з життя, але дідуся з бабусею жаль...». Тієї найстрашнішої у моєму житті ночі ніщо не віщувало біди. Таня сіла вишивати. Увечері повідомила: «Бабо, всі кличуть гуляти, але я не піду». Потім хтось зателефонував. Вона повернулася до кімнати, сказала: «Я піду гуляти...». Одягнувшись, забігла ще раз: «Ну все, бабо, я пішла ...». Тільки тепер, прокручуючи у голові ці її слова, доходжу висновку, що вона адресувала їх мені як свої прощальні. А тоді я спокійно лягла спати. Прокинулася десь о 1.15. Глянула — Таниних кросівок на місці немає. Серце стиснулося у передчутті чогось недоброго — внучка завжди поверталася додому без запізнень. Відразу почала телефонувати їй на мобільний, але телефон мовчав. Сама не своя помчала до кафе, де Таня мала зустрітися з друзями. Там сказали, що вона о 1.30 пішла додому. Повертаюся назад — онуки немає. До пошуків Тані підключилися її друзі, але марно. Тільки близько 4–ї ранку приїхали кілька не знайомих мені людей і повідомили, що Таня комусь сказала, щоб шукали її біля шовковиці у нашому саду. Всі кинулися туди і вжахнулися: Таня висіла на яблуні...»

Проводжали дівчину в останню дорогу всім селом у весільній сукні, дівчина мріяла про майбутнє заміжжя — навіть рушники «На щастя, на долю» повишивала.

«Набридло все»

Як повідомив «УМ» прокурор Солонянського району Алан Цховребов, у порушенні кримінальної справи з приводу самогубства Жені Карнауха вже відмовлено через відсутність складу злочину. Щодо смерті Тані Чуйко ще проводилася дослідча перевірка, але навряд чи й у цьому випадку виявлять кримінал.

Здалося, весь район тепер шукає відповідь на питання: чому двоє десятикласників добровільно пішли з життя? І чогось переконливого не знаходять. Хіба що окремі фрагменти — виявляється, Таня писала у своєму щоденнику «Набридло все», «Я хочу це зробити і сподіваюся, що все вийде».

Безпосередніх винуватців смерті школярів справді знайти неможливо. Хоча прокуратура тепер перевіряє соціальні служби, систему освіти. В Олександропільській школі безперервно працюють психологи, щоб вивести дітей зі стану глибокого потрясіння...

Я ж, поспілкувавшись на Солонянщині з людьми і посадовцями, все ж насмілюся зробити власний висновок: до добровільної смерті школярів призвела деградація життя у селі, коли світла справді не видно навіть у кінці тунелю. І хоча хтось намагався звинувачувати в усьому інтернет — мовляв, ми не знаємо, чим там діти займаються і що дивляться, з цим можна погодитися хіба що частково. У тієї ж Тані Чуйко комп’ютера не було взагалі. Але вона мала свою сторінку «В контакті» і користувалася комп’ютером подруги, у якої буквально днювала і ночувала. І, звісно, бачила інше життя, успішне і безтурботне, на відміну від їхнього безпробудного сільського...