Дніпродзержинське видавництво раритетної книги «Андрій» далі дарує нам невідомого Шевченка. Цього разу це альбом–каталог «Повернені шевченківські раритети», підготовлений до друку заступником директора академічного Інституту літератури Сергієм Гальченком.
Це — прокоментовані репродукції двох із половиною сотень документів і творів, які зберігалися в Київському будинку–музеї Тараса Шевченка. Відкрито його було у переддень Другої світової війни в хаті поблизу Хрещатика, де 1846 року мешкав поет. Перед приходом німців ніхто не подбав про евакуацію експонатів, тож музей діяв під час окупації. Очевидно, статус «окупаційного закладу» не обіцяв нічого доброго з поверненням радянських військ, тож 1943–го директор музею спакував експозицію й відправив з оказією на Захід. Спочатку «шевченківські» скрині опинилися в Познаньському університеті, тоді — в американській зоні переможеної Німеччини й насамкінець — в Українській Вільній Академії Наук у США. Тут їх і знайшов архівіст С.Гальченко. Та знадобилося 14 років перемовин, аби унікальне зібрання повернулося в Україну: 2006–го раритети офіційно передані від УВАН до Інституту літератури — з Нью–Йорка до Києва.
У колекції — кілька авторських гравюр Т.Шевченка; рукописи його творів з редакторськими правками Пантелеймона Куліша; автограф спогадів художника Григорія Честахівського, який опікувався перепохованням поета, та його ж унікальні олівцеві замальовки тієї сумної подорожі. Та, либонь, найбільший скарб — численні світлини, що репродукуються вперше: сам Шевченко, зазнімкований в ательє Києва та Петербурга; його брати і племінники; друзі, серед яких найбільше світлин Костомарова і Куліша. Невідомий автор зробив фото щойно знесеного хреста (1923) на могилі поета в Каневі. А ось цілий альбом–репортаж фотографа С.Притикіна «Знимки місць народження та життя Т.Г.Шевченка в селах Моринці й Кирилівка»: датовано травнем 1935–го, тепер там усе виглядає інакше.
Видання призначене не лише для детального розглядання. Тексти репродукованих документів, здається, і досі випромінюють енергію — і позитивну, і негативну. Як–от таємний лист (1847) з Київського Учбового Округу до директора Новгород–Сіверської гімназії з вимогою вилучити з бібліотеки «Кобзаря». А поруч — оригінал листа самого Тараса Григоровича до Платона Федоровича Симиренка, цукрового промисловця й мецената, з проханням про 10–відсотковий річний кредит для видання книжки — як бачимо, у нинішніх літераторів ті самі проблеми...
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
