Гурбенський бій був одним із найтриваліших і одночасно найбільшим за масштабами серед тих, що довелося вести воякам Української Повстанської Армії. Ці події припали якраз на Великдень 1944–го. 21—25 квітня в запеклій битві з військами НКВС зійшлися бійці південної групи УПА–Північ «Богун» та з’єднання «Холодний Яр» УПА–Південь. Тут, на Мізоцькому плато, або так званих Гурбенських (Крем’янецьких) горах і зустрілись 5 тисяч вояків УПА з 30 тисячами добірного війська НКВС та Червоної армії, знятих для такої «нагоди» з Кавказу, де перед тим вони займались виселенням чеченців. Основний район бойових дій охопив територію між селом Антонівці та урочищем Гурби. За сучасними підрахунками, під Гурбами загинуло приблизно 1100—1200 бійців УПА та місцевих людей, кілька тисяч яких перед загрозою мобілізації до Червоної армії також переховувалися у лісі. Тіла частини загиблих родичі з навколишніх сіл забрали, але щонайменше півтисячі так і залишилися непохованими у навколишніх лісах та болотах. І досі місцеві мешканці натрапляють у лісі після дощів на черепи та кістки загиблих повстанців. Уродженець села Дермань Здолбунівського району Василь Кирилюк був серед тих, кому вдалося пройти через горнило Гурбенського бою і вижити. Зараз він мешкає з сестрою в Рівному, активний учасник Братства вояків УПА.