Погодьтеся, що відважитись на написання книжки про кохання Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської — рішення для сучасного письменника вельми непросте. Спробуйте сказати нове слово у такій дослідженій-передослідженій сфері, як біографія французького класика, де самої лише повної бібліографії вітчизняних та закордонних публікацій з теми набереться кілька томів. А є й додаткові труднощі, адже стосунки письменника з його Північною Зорею (так він називав кохану жінку) не раз ставали об'єктом художнього відтворення під пером досвідчених письменників — можна згадати і «Помилку Оноре де Бальзака» Натана Рибака, і «Бальзака» Стефана Цвейга, і грунтовний життєпис «Прометей, або Життя Бальзака» Андре Моруа.
Хоча — це вже як подивитися... Припускаю, що повість-есей Геннадія Шкляра «Північна Зоря Бальзака», видана наприкінці минулого року вінницьким видавництвом «Тірас», народжувалась якраз у полемічному протиставленні двом першим творам — на те існує не одна пряма вказівка в тексті. Автор не погодився з відверто заангажованим тлумаченням образу Евеліни Ганської, запропонованим у романі Рибака, де вона поставала типовою поміщицею-самодуркою з Північної України, а шлюб письменника з нею розцінювався як «помилка». Не погодився він і з концепцією Цвейга, котрий у своєму неприйнятті особистості Ганської по суті солідаризувався з Рибаком.
Врешті, у Шкляра були всі підстави з урахуванням численних нових фактів запропонувати художньо-документальну реабілітацію цієї незвичайної жінки, а заодно і Оноре, який у даному випадку помилки не допустив. Тому в центр повісті автор ставить образ Евеліни Ганської, до заміжжя — Ржевуської.
Народилася вона в багатій польській родині в містечку Погребище на нинішній Вінниччині (назва місцевої залізничної станції — Ржевуська — досі зберігає пам'ять про цю відому в ту пору родину). Її батько, Адам Ржевуський, був високоосвіченою авторитетною людиною — листувався з Вольтером, виконував обов'язки предводителя дворянства Київської губернії, пізніше став сенатором. Кращі на ту пору освіту та виховання здобули і його діти: Генрик став відомим польським письменником, Аліна вийшла заміж за брата композитора Монюшка, а Кароліна (за чоловіком Собанська) мала репутацію однієї з перших красунь Одеси, у неї закохувався навiть Пушкін.
Сама Евеліна, крім польської, української та російської, знала французьку, німецьку, англійську мови. Під час гостювання у сестри вона складала їй серйозну конкуренцію у вищому світі приморського міста. А от із заміжжям Евеліні не надто пощастило. Марнотратний батько поступово біднів, тому постарався видати її за багатого поміщика з села Верхівня Сквирського повіту, на двадцять два роки старшого від нареченої. У Верхівні, вдалині від столичного блиску, вона і оселилася з чоловіком. Там народила йому п'ятьох дітей, звідти написала перші листи до славетного французького письменника, яким зачитувалась Росія.
Але це тільки преамбула справді романтичної історії, яка тривала шістнадцять літ, — з першою суто «епістолярною» взаємною закоханістю і секретною передачею листів через гувернантку, з не менш романтичним потаємним знайомством у швейцарському Невшателі та з істинно жіночими хитрощами, за допомогою яких вона ввела Бальзака в дім і познайомила з чоловіком. Нарешті, із взаємними тимчасовими закоханостями обох «на стороні» і наполегливою прагматичністю Евеліни Ганської після смерті чоловіка добитися дозволу на шлюб із французом і зберегти хоч би частину багатства після вкрай невигідного заповіту.
І тільки після облаштування всіх справ вона одружується з Оноре, добре знаючи, що він невиліковно хворий і що жити йому залишилось недовго.
Це була історія справжньої любові, із пристрастю і невигаданими суперечностями характерів, самопожертвою і вірністю. Навіть здається, що 120 сторінок — надто мало для основаної на документах і листах оповіді. Але для неї було б мало і двісті сторінок, і триста, бо про майже хрестоматійну історію сказано багато нового і по-новому.