Він рідко ходив на засідання і збори, за станом здоров'я вийшов із Шевченківського комітету, останні два роки важко хворів, але буквально вчора зранку з ним іще розмовляли друзі, і — все. На 68-му році життя.
Микола Степанович Вінграновський надзвичайно багато встиг. На початку життя доля подарувала йому зустріч із Олександром Довженком, і все життя він вважав себе його учнем. У 1960 році Микола Вінграновський закінчив ВДІК, він був і актором — «Повість полум'яних літ», «Дума про Британку», «Берег надії», і режисером — «Ескадра повертає на Захід», «Берег надії», «Тихі береги», «Климко», «Дума про Британку», і сценаристом — «Світ без війни», «Северин Наливайко» тощо, і документалістом — зняв «Голубі сестри людей», «Слово про Андрія Малишка», «Щоденник О.Довженка», «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» та інші. Дебютна поетична збірка Вінграновського «Атомні прелюди» буквально збурила українську літературу, потім були інші — «Сто поезій», «На срібнім березі», «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»... «Поезія Вінграновського вся напружено й тремко зосереджена на «клятих питаннях» — і вічних, і нашої доби,... — але вона нерідко переступає через термінологічне, кваліфікативне їх з'ясування і оперує глибинними емоційними планами, що за ними постають», — писав Іван Дзюба в статті «Духовна міра таланту». Ще в його житті була проза і дитячі твори, за останні Микола Степанович і отримав у 1984 році державну премію імені Т.Шевченка.
Пішла легенда, еталон, яких так бракує в сьогоднішній культурі. Помер лірик і романтик. Вічна пам'ять Поету.
Прощання із Миколою Вінграновським відбудеться сьогодні з 11.30 до 13.00 в приміщенні Спілки письменників, поховають поета-шістдесятника на Байковому кладовищі.