15 квітня виповнилося 90 років від дня народження льотчика–космонавта СРСР, двічі Героя Радянського Союзу Георгія Берегового. Запрограмоване указом Президента і розпорядженням Кабміну безпрецедентне за масштабами відзначення цієї дати свято сягнуло апогею минулої п’ятниці. Тільки на малій батьківщині героя війни і космосу — Полтавщині — на підготовку ювілейних заходів, згідно з повідомленням прес–служби облдержадміністрації, з бюджетів різних рівнів витрачено 6 мільйонів 362 тисячі гривень (із них 5,3 млн. грн. «розписали» на державну структуру–монополіста «Укрзалізницю»). І це при тому, що, скажімо, приймаючи обласну програму увічнення пам’яті видатних земляків на 2008—2010 роки й визначаючи її фінансування на трирічний термін, депутати облради оперували загальною сумою, яка «не дотягувала» навіть до 2 млн. грн. То, крім Берегового, на Полтавщині взагалі народжувалися видатні люди? І на кого за таких обставин «молилися» розпорядники народних коштів — можновладці та чиновники — на радянського космонавта №12 чи на того, хто називає його «другим батьком» за вирішення проблем із судимістю, тобто на Президента Віктора Януковича?
Одного бюсту замало?
Та чи не порозбивали владоможці лобів, ігноруючи не лише цивілізовану практику віншування визначних особистостей, а й здоровий глузд? Судіть самі. Центральною подією урочистостей на Полтавщині стало відкриття у Карлівському районі на подвір’ї Федорівської школи гранітного погруддя Георгію Береговому (його виготовлення та встановлення на постамент «потягло» з обласного бюджету 298 тис. грн. ). Хоча в музеї тієї ж Федорівської школи вже є погруддя «космічного» земляка. Навіщо потрібне таке «дублювання»? І чому, до речі, ні у Федорівці, ні в райцентрі, всупереч офіційним радянським святцям, не встановили бронзового погруддя двічі Герою за його життя? Чи не тому, що, незважаючи на запис у «метриках», Георгій Береговий не вважав ні Федорівку, ні Полтавщину своєю справжньою малою батьківщиною?
І мав для цього вагомі підстави. Бо ж, за свідченнями деяких біографів, ще немовлям, а за опублікованими у книзі спогадами матері, — в 4 роки, маленькому Жорі довелося назавжди залишити роз’їзд (станцію) Орчик, розташований за 2 кілометри від села Федорівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (кажуть, родина дрібного залізничного службовця, вочевидь, чергового по станції жила там у землянці) й разом із батьками поселитися у місті Єнакієвому. Тож, наголосимо, космонавт вважав себе вихідцем із Донбасу, де провів дитячі та юнацькі роки й познайомився спочатку з батьком майбутнього Президента України, а потім і з самим Віктором Януковичем, узявши того під особисту опіку. З огляду на це, певно, цілком справедливо бронзове погруддя двічі Герою вже давно спорудили саме в Єнакієвому.
У «рідне» село не приїздив жодного разу
Хоча колишній голова Федорівської сільради Євген Чурляєв пригадує, як у 70–х роках минулого століття земляки та районна влада делегували його до Москви, щоб запросити відомого земляка в «рідне» село, а заодно й прозондувати ґрунт стосовно «поселення» тут погруддя. Та зустрітися з ним тоді так і не вдалося. Власне, безпосередньо «родичався»–спілкувався зі своїми земляками–карлівчанами та полтавцями Береговий в основному на... фотографуваннях під час з’їздів КПРС. Попри фантазії деяких колег–журналістів, у Федорівку й на Полтавщину космонавт не приїздив жодного разу! «Не помітити» таку відому фігуру тут просто не могли б, спогади свідків і світлини, документальні підтвердження такого візиту неодмінно збереглися б, але їх немає ...
За таких обставин повним безглуздям виглядає «ініціатива» залізничників присвоїти ім’я Георгія Берегового пасажирському потягу «Полтава–Москва», який 15 квітня урочисто відправили до Білокам’яної з оновленої станції Карлівка. Бо ж, якщо донедавна знаковому потягу дають ім’я людини, котра свого часу малюком вирушила з рідного «гнізда» й потім за все життя жодного разу туди не поверталася бодай у гості, то що має уособлювати такий «експрес»? Чи, може, комусь справді хочеться, щоб реальні й потенційні пасажири купували на нього квитки тільки в один кінець? До речi, ювiлейне «вiдправлення» згаданого потяга здiйснювала ще одна знакова особистiсть — найодiознiший освiтнiй мiнiстр–українофоб, «куратор» Полтавщини вiд Кабмiну Дмитро Табачник.
А пам’ять живе...
Зрештою, чи не принижує ця відверто абсурдна владна суєта довкола ювілею майже «рідної» для Президента людини самого Георгія Берегового, життєвий подвиг якого, без сумніву, гідний захоплення? Чого варте хоча б рішення льотчика–фронтовика (нагадаємо, що свою першу Зірку Героя він одержав за бойові вильоти) опанувати найризикованішу професію космонавта у віці вже «за 40». Зрештою, після двох офіційних відмов щодо зарахування в омріяний загін саме через вік він таки домігся свого і вирушив у зоряний політ уже 47–річним, одразу ставши найстаршим підкорювачем космосу серед землян. Жахливе випробування чекало його й потім, коли після прийому космонавтів у Кремлі радянський офіцер Ільїн «переплутав» власника розкішних «брежнєвських» брів із самим Генсеком і обстріляв його автівку, смертельно поранивши шофера. На щастя, Георгій Береговий, який сидів поруч, відбувся тоді легкими пораненнями скалками лобового скла. Тож світла пам’ять про нього переживе кон’юнктурну чиновницьку запопадливість.