Червоне — то журба

Пропозицію зобов’язати керівників підприємств, установ і організацій Полтавщини «забезпечити вивішування» у своїх вотчинах «червоних прапорів Перемоги» тепер уже «щорічно», до 9 Травня, днями на сесії облради традиційно вніс провідник місцевого осередку Компартії. Однак голова обласної ради, «регіонал» Іван Момот спершу взагалі відмовлявся ставити її на голосування — мовляв, це питання не обговорювалося в комісіях. А потім показав, хто в цьому домі справжній «хазяїн»: більшість депутатів проголосувала проти.

Хоча 2010 року — за минулого складу облради, дві третини якої формально належали до «помаранчевої» коаліції, — подібна «червонопрапорна» пропозиція пройшла «на ура» (передусім завдяки найчисленнішій тоді фракції БЮТ), і над Полтавщиною у травні замайоріли комуністичні знамена з серпом–молотом. Своїх союзників–комуністів обласні депутати–«регіонали» підтримували тоді, як кажуть, обома руками. Тепер же «синіх» депів у раді — переважна більшість, разом із «групою підтримки» вони контролюють тут до 100 зі 120 голосів. За таких обставин, здавалося б, можливе голосування хоч за герб СРСР, хоч за двоголового орла. То чому ж Партія регіонів у Полтаві так відверто «кинула» сателітів–комуністів із «прапором перемоги»?

Дехто вбачає в цьому ледь не патріотичне «прозріння». Хоча насправді все набагато прозаїчніше і цинічніше.

Минулого року аналогічне голосування відбувалося за кілька місяців до місцевих виборів, на яких червоні прапори, георгіївські стрічки та інші символи імперії потрібні були Партії регіонів для мобілізації електорату насамперед із числа пенсіонерів і ветеранів. Нині ж до наступних виборів ще далеко. Не порівняти й вагу кожного голоса кількох комуністичних депутатів облради для ПР тоді, коли вона формально перебувала у меншості, і зараз. Одержавши можливість проводити на сесії будь–яке питання без жодної сторонньої допомоги, «сині» депутати відверто глузують над багатьма пропозиціями «червоних» балакунів.

І якби найзаможніші люди краю та їхні представники, що зібралися у фракції ПР, справді «кланялися» червоному прапору з серпом і молотом, то спочатку мали б повернути свої зовсім не «пролетарські» статки, здобуті непосильною працею на ниві «прихватизації» народного добра та «витискування» особистих матеріальних дивідендів із влади. Але такого персонального «благодійництва» в ім’я ленінської «червонопрапорної» справедливості щось не спостерігається.