Зовсім не розгніваний 13–й чоловік

Минулої суботи у своєму будинку в Нью–Йорку у віці 86 років помер один iз найвидатніших кінорежисерів американського та світового кіно Сідні Люмет. Причина смерті — онкологічне захворювання. Ще за життя Сідні Люмет забезпечив собі місце в історії світового кіно. При цьому вже дебютним фільмом «12 розгніваних чоловіків».

Сідні Люмет народився 25 червня 1924 року в Філадельфії, у родині акторів місцевого Єврейського театру. Тому не дивно, що батьки організували йому в чотири роки професіональний акторський дебют на радіо, а на сцені Єврейського театру мистецтв — у п’ять. Після переїзду родини до Нью–Йорка малий Сідні отримував ролі у різноманітних виставах на Бродвеї. У 15 років зіграв свою єдину за все життя роль у кіно — у стрічці «Третина нації» (1939). У роки Другої світової війни служив ремонтником радарних станцій на базах армії США у Бірмі та Індії. Після демобілізації 1946 року організував у Нью–Йорку свою власну театральну трупу. Починаючи з 1950 року, відточував свою режисерську майтерність вже як постановник телевізійних драм. Він також зняв десятки частин популярних серіалів для телеканалу Сі–Бі–Ес.

Дебют Сідні Люмета в якості кінорежисера був одним iз найблискучіших за всю історію світового кіно. Поставлена ним 1957 року судова кінодрама «12 розгніваних чоловіків» є одним з найбільших шедеврів світового кіно. Впродовж півстоліття роботи в кіно Люмет зняв понад 40 художніх фільмів, більшість з яких можна віднести до великих артистичних досягнень. Всі фільми режисера мали виразне соціальне забарвлення, тому навіть у часи СРСР, коли для прокату закуповували не більше 10 американських стрічок на рік, радянський глядач був знайомий iз більшістю робіт режисера. І справа не стільки в ідеології, як у високій художній вартості цих робіт. У наші часи інтернетної «вседоступності» кожен зацікавлений глядач може познайомитися з повним кінодоробком Сідні Люмета.

Ідеться також і про «12 розгніваних чоловіків», хоча доступні більшості українських глядачів телеканали віддають перевагу більш блідому рімейку цього фільму, який зняв 2007 року російський кінорежисер Микита Михалков під назвою «12». Дiя і американського оригіналу, і російської копії розігрується практично в одному приміщенні, де 12 присяжних мають вирішити долю підлітка, якого звинувачують у вбивстві батька. У цій судовій драмі Люмет переконливо продемонстрував, як єдиний присяжний iз сумнівами стосовно винуватості підлітка (у цій ролі легенда американського кіно Генрі Фонда) поступово переконує та перетягує на свій бік інших 11 присяжних, які спочатку не мали сумнівів стосовно вини підсудного.

Вже за цю свою першу режисерську роботу Люмет був номінований на «Оскара», якого у підсумку так і не здобув. Але стрічка швидко отримала світове визнання, була відзначена «Золотим ведмедем», головною нагородою VII Берлінського кінофестивалю. Варто зазначити, що завдяки набутому на телебаченні режисерському досвіду Люмет зняв свій шедевр усього за 19 днів і «смішну» за сучасними мірками суму в 343 тис. доларів.

Сідні Люмет мав ще чотири номінації на «Оскара» (тричі в категорії «Кращий режисер» та раз у категорії «Кращий сценарист»), але кожного разу статуетка діставалася іншим. Режисер був дуже різнобічним: у його доробку є і воєнні драми, і фільми про Холокост, і добротні соціальні драми. Британська газета «Гардіан» у своєму некролозі наголошує, що Люмет був «найкращим американським режисером кримінальних драм». Його улюбленою темою була та невиразна лінія, яка відділяє людську «нормальність» від злочину. У більшості своїх фільмів режисер ставить питання про дозволені межі дії закону та показує людей в обставинах, які неможливо вирішити простому смертному.

Про це фільм 1973 року «Серпіко» з Аль Пачіно в головній ролі поліцейського, який намагається наодинцi боротися з всепоглинаючою корупцією. Знятий 1975 року фільм «Собачий полудень» досліджує психіку двох грабіжників банку в стилі великої драми. Судова драма «Вердикт» (1982) розкриває таємниці лікарняних помилок. А сатиричний фільм «Мережа» (1976) є просто підручником для вивчення механізмів діяльності великих телеканалів та їхнього маніпулювання свідомістю масового глядача. Стрічка «Наступного ранку» (1986) є прикладом, як робити напружені трилери у стилі Хічкока, а фільм «Вбивство у Східному експресі» (1974) — зразок ретельної та захоплючої екранізації найвищого класу літературних детективів (у цьому випадку — Агати Крісті).

У фільмах Сідні Люмета знімалися кращі актори світового кіно. Ролі в них відзначені 19 номінаціями на «Оскара» за акторську гру. Загалом фільми Люмета здобули більше 50 номінацій на «Оскара». Лише 2005 року Американська кіноакадемія усвідомила, що «діамант» американського кіно відходить у вічність без гідної «оправи» і відзначила Сідні Люмета «Оскаром» за життєвий внесок у мистецтво кіно. Свій останній фільм, кримінальну мелодраму «Перш ніж диявол дізнається, що ти мертвий», режисер зняв 2007 року. Ще одним елементом, який пов’язує більшість фільмів Сідні Люмета, є те, що їх дія відбувається у Нью–Йорку. У цьому місті, а не в Голлівуді, режисер прожив і пропрацював більшу частину свого життя. Він був співцем і хронікером Нью–Йорка. Саме так — «хронікером життя нашого міста» — назвав померлого кінорежисера мер Нью–Йорка Майкл Блумберг.

Приватність

Сідні Люмет був чотири рази одружений, включно зi шлюбом iз представницею однієї з найбагатших родин Америки Глорією Вандербільт. Він залишив вдовою свою четверту дружину Мері Гімбел. По ньому залишилися двоє власних доньок і двоє усиновлених дітей, а також дев’ятеро онуків та одна правнучка.