Василь Князевич: Українцi мають право на достойну старiсть

Перше інтерв’ю на посаді очільника Міністерства охорони здоров’я Василь Князевич дав саме «Україні молодій». Тоді щойно призначений керівник МОЗу ставив перед собою амбітні плани про збільшення тривалості життя українців, розвиток сімейної медицини тощо. Утім події в країні змушували міністерство і його керівництво постійно «гасити пожежі». У розмовi з «УМ» Василь Михайлович визнає, що система охорони здоров’я нині розбалансована і навести в ній лад дуже складно. Утім переконаний: за роки його керівництва сучасна медицина отримала непоганий імунітет перед світовими викликами на кшталт «свинячого грипу».

«Ажіотаж навколо медичних препаратів міг призвести до громадянського протистояння»

— Який головний урок винесла держава після того, як вдалося приборкати епідемію «свинячого грипу»?

— Гадаю, найважливіше, що повинні були зрозуміти і політики, і суспільство, — кожен мусить займатися своєю справою: медики лікувати, а політики — вести політичну діяльність.

— Маєте на увазі той факт, що у розпал епідемії перед телекамерами роздавали марлеві пов’язки, проводили наради з медичним активом?

— Особисто в мене як міністра часу займатися роздачею марлевих пов’язок чи ліків перед об’єктивами телекамер не було. Зранку до вечора керівник МОЗу з колегами в медзакладах вели пошук оптимальних рішень, аби вийти з ситуації з найменшими людськими втратами.

Чому в країні виник шалений попит на різні медичні препарати? Бо окремі керівники почали озвучувати інструкції, якими ліками слід запасатися. Цього не можна було робити, адже такі кроки, окрім ажіотажу, спричинили спекуляції на фармацевтичному ринку. Та найгірше, що дефіцит окремих препаратів, розкуплених людьми і спекулянтами, міг призвести до непередбачуваних наслідків. Не виключено, і до громадянського протистояння.

— А як спрацювало саме міністерство?

— Вважаю, що наше відомство спрацювало добре й оперативно. Був створений цілодобовий штаб, який реагував на всі повідомлення про спалахи грипу. Я і нині хочу висловити подяку всім медикам: у цьому питанні ми дiяли цивілізовано. Ще не прийшов час, але, переконаний, про цей період писатимуть наукові роботи. Увесь світ оцінив нас як державу, яка зуміла чітко спрацювати на марші й піку епідемії, вчасно зупинивши її.

Уперше під час цієї епідемії я як міністр підпорядкував усі медичні служби напряму собі. На мій погляд, це необхідно зробити й нині, якщо ставиться мета навести порядок у галузі. А тоді мій крок виявив масу прогалин і проблем у функціонуванні самої системи.

— Уже після епідемії багато матерів боялися робити дітям щеплення проти різних інфекцій після повідомлень про смерть дітей від уколів...

— На жаль, діти помирали, так було і раніше. Але до цього у той момент доклалися і політики, щоб розбурхати тему, — і це факт. Кожен випадок старанно розкручували, щоб показати — влада не справляється. Я обізнаний зі статистикою дитячої смертності й сьогодні, вона болісна. Суспільство про це не знає, бо це не вигідно тим, хто раніше був зацікавлений в оприлюдненні таких повідомлень, а нині, навпаки, не зацікавлений, оскільки вже сам перебуває у владних рядах. Тепер завдання тих, хто працював у тому форматі, — відновити довіру людей до системи охорони здоров’я. Адже найлегше заплямувати репутацію і значно важче її відновити.

«Держава повинна піклуватися про людей старшого покоління»

— Чим займаються колишні міністри після відставки?

— Я мав на вибір декілька пропозицій iз працевлаштування. У певний момент навіть був підписаний наказ про призначення мене директором Інституту стратегічних досліджень у медицині. Саме працюючи у ньому, я бачив перспективу подальшого втілення розпочатих нами реформ, але згодом, iз політичних мотивів, наказ відмінили. А після кількох зустрічей, у тому числі з вiдомими світовими фахівцями з медицини, зробив висновок, що хтось має подбати про лiтнiх людей. Відтак зайнявся створенням «Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги». Адже найважче — допомогти людям, які завершують свій життєвий шлях, зробити так, щоб вони достойно залишили цей світ. Держава не хоче перейматися проблемами безнадійно хворих. А в нас, до речі, щороку помирає близько 700 тисяч людей, з яких 500 тисяч потребують саме такої допомоги. Вона може бути різною — полегшити неймовірний бiль, оточити таку людину турботою і розумінням. На превеликий жаль, нині наше суспільство живе в шаленому темпi, забувши про милосердя, стосунки мiж батьками та дітьми. Молодь активно виїж­джає за межі держави — відповідно, населення України старішає. Не треба забувати: все, що називається «нестерпна старість», колись торкнеться і нас. Як ви почуватиметеся, якщо будете нікому не потрібними?

Займаюся цією темою досить ґрунтовно, створюючи представництва Ліги у регіонах. Також активно працюємо з церквами всіх конфесій. Кінцева мета — допомогти державі створити систему гарантій достойної старості українців.

— Що конкретно мала б зробити у цьому напрямі влада?

— Слід розуміти, що це не проблема держави, а наша з вами — як ми створимо умови для своїх дідусів, бабусь, батьків, врешті, нас iз вами. І, головне, який приклад покажемо ми, так робитимуть і наші діти. Нещодавно відбувся Національний семінар на тему розвитку хоспісної та паліативної допомоги за участю європейських та світових лікарів. В ухваленому зверненні, адресовану керівництву держави, ми виклали власне бачення вирішення проблеми і те, якого сприяння хотіли б саме від дер­жави. При цьому готові брати будь–яку участь і надавати підтримку, в тому числі нашими експертами і фахівцями. Якщо держава зрозуміє, яке завдання стоїть перед нею, переконаний, уже через десять років у цьому питанні ми будемо європейською країною.

— Тема хоспісів є надзвичайно актуальною на тлі вибуху на атомній станції в Японії. На вашу думку, збільшення за останні десятиріччя кількості хворих на рак в Україні — наслідок Чорнобиля, чи лікарі, завдяки діагностичному обладнанню, навчилися швидше виявляти онкохворих?

— За останні десять років діагностика раку вийшла на абсолютно новий рівень в Україні. Коли вибухнув Чорнобиль, у нас з’явилося дуже багато випадків захворювання на рак щитовидної залози. Тенденції різні й потребують досліджень генетиків. Для цього існують цілі науково–дослідні центри, завданням яких є саме аналіз змін здоров’я українців. На перших порах рівень онкозахворюваності виріс дуже стрімко. Нині статистика свідчить: щонайменше 90 тисяч українців гинуть від раку щороку. Ще близько 100 тисяч випадків захворюваності на рак реєструють. Утім, якщо раніше слабкі дітки природно просто не виживали, то нині медицина здатна підтримати їхнє життя і дати шанс.

Конфлікту в «Нашій Україні» немає. Є різне бачення розвитку партії

— Які політичні висновки робите з досвіду роботи в Кабінеті Міністрів?

— Будь–який чиновник, щоб щось змінити, має перебувати на посаді щонайменше п’ять років. За той час, що я був міністром, зробити перетворення, які дали б результат уже сьогодні–завтра, можна було лише, маючи єдину ідеологію — від Президента до уряду, парламенту і на рівні місцевого самоврядування. На жаль, ми такої більшості у Верховній Раді, яка б чітко голосувала за пропозиції уряду, не мали. Ми встигли виписати програму і, що найцікавіше, нині саме вона втілюється у життя вже чинною владою.

— Після відставки підтримуєте контакт iз колегами по уряду?

— Звичайно, майже з усіма колишніми міністрами, з якими можна контактувати — які не сидять у в’язниці. Допомагаємо один одному навіть морально. Це як екс–міністри, призначені за квотою «Нашої України», так і за квотою Блоку Юлії Тимошенко.

— До речі, до «Нашої України» ви вступили відносно недавно?

— Так, разом із Володимиром Огризком, Валентином Наливайченком, Василем Вовкуном та іншими тепер уже однопартійцями ми написали заяви про вступ до «Нашої України» відразу після останніх президентських перегонів. Написали цілком свідомо, навіть попри те, що розуміли: найближчим часом партію чекають серйозні проблеми. Цей крок був спрямований на те, щоб підтримати й стабілізувати ситуацію, запобігти негативним тенденціям у політичній силі, яка декілька років перебувала при владі.

— Ви бачите майбутнє «Нашої України» як політичного гравця?

— За умови низки чинників «Наша Україна» має майбутнє. Це політична сила національно–ліберального характеру, яка відстоює національні інтереси, з чіткою українською ідеологією.

— Нещодавно ЗМІ активно писали про конфлікт між Віктором Ющенком і Валентином Наливайченком...

— Жодного особистого конфлікту між ними немає. Валентин Наливайченко вже працював безпосередньо під керівництвом Віктора Андрійовича. Можливі питання, якої стратегії й тактики повинна дотримуватися політична сила. Існують різні позиції щодо подальшої життєдіяльності партії. Є група людей, яка проповідує радикальні ідеї розвитку «Нашої України»; є ті, хто вважає за краще дотримуватися і рухатися консервативним шляхом. Тобто йде активний пошук без якогось серйозного конфлікту.

— З Ющенком часто спілкуєтеся? Досі даєте медичні поради як його колишній особистий лікар?

— Певний дорадчий голос за мною залишився, оскільки ми з Віктором Андрійовичем чимало пройшли у житті разом. Можу твердо сказати, що Ющенко перебуває у добрій фізичній формі, про що ми говорили, ще коли він перебував на посаді глави держави.

— Чи можна сказати, що кров екс–Президента повністю очищена від діоксину?

— Це інше питання. І хоча не маю нині повної інформації, переконаний, що ні. Хоча, звісно, його дози, слава Богу, вже не ті, що були.

ДОСЬЄ «УМ»

Князевич Василь Михайлович

Народився 9 березня 1956 року в селі Терновиця на Івано–Франківщині.

У 1975 році закінчив Івано–Франківське медичне училище, в 1984 — медінститут (спеціальність — лікар–терапевт). У 1996–му захистив кандидатську дисертацію.

Трудовий шлях розпочав медбратом терапевтичного відділення Івано–Франківської міської клінічної лікарні № 1, працював головним лікарем Яблунівського тубдиспансеру і головним лікарем Бучацького району, завідував відділом охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації.

З листопада 2000 року — головний лікар Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру. З 2002 року — головний лікар Центральної поліклініки Деснянського району, начальник управління охорони здоров’я Деснянської райдержадміністрації столиці. З квітня 2005 року — начальник медичного управління, заступник керівника Державного управління справами.

З грудня 2007 по березень 2010 року — міністр охорони здоров’я України.

Нині — голова Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги».

Одружений. Батько трьох дітей.