Пляжна конверсія

Приморське селище Новофедорівка, що за сім кілометрів від райцентру Саки, приваблює люд чистим піщано–гальковим пляжем і цілком демократичною «ціновою політикою». При цьому в деяких туристичних проспектах так і пишуть: визначною пам’яткою селища є діючий полігон злітно–посадкових систем «Нитка». Чи «клюють» на цей маркетинговий хід приїжджі — це влітку можна з’ясувати тільки в них самих. Але одне можна сказати точно: у шеститисячному селищі на площі трохи більше трьох квадратних кілометрів спокійно уживаються військово–морська авіація, доступний відпочинок і розкішне котеджне будівництво.

Ікар над античною галерою

Така міфологічна картинка міститься на гербі Новофедорівки. Його затвердили на минулорічній сесії селищної ради. Геральдичний задум мені пояснив 69–річний старожил Новофедорівки, відставний капітан морської авіації Дмитро Крицький: Ікар символізує морську, палубну авіацію, в інтересах якої, власне, у цій приморській степовій місцині і виник гарнізон–селище. У романтиків моря і неба робота в усі часи була ризикованою. В роки Другої світової вони топили фашистські кораблі в Чорному морі, при цьому не всі з них повернулися на рідне летовище. Про що свідчать стела й алея героїв із бюстами дев’яти пілотів і штурманів 30–го окремого дальнього розвідувального авіаполку в центрі селища.

У повоєнні роки з тутешнього летовища «вирулювали» в небо літаки військово–морського флоту всіх типів і модифікацій. Тут «ставали на крило» майже всі радянські «вертикальники», себто пілоти перших серійних корабельних штурмовиків вертикального злету і посадки Як–38. Трохи згодом розпочалися випробувальнi, а потім і тренувальнi польоти на щойно змонтованій миколаївськими корабелами на Сакському летовищі тренажерному полігоні–комплексі «Нитка» (щось подібне нині збереглося тільки в Іспанії та США. — Авт.). Полігон, нагадаю, точно імітує палубу п’ятого й останнього в історії СРСР важкого авіанесучого крейсера «Тбілісі», перейменованого пізніше на «Адмірала Кузнєцова». Як відомо, льотчики цього корабля за угодою з українською стороною майже щорічно тренувалися на кримській «Нитці». Щоправда, в 2008 році їм відмовили — через участь підрозділів Чорноморського флоту в грузинсько–російському конфлікті. Після цього деякі російські адмірали в пресі почали блефувати: ось свій аналогічний полігон біля Єйська збудуємо. Щось не виходить, тому цьогоріч російські пілоти з Сєвєроморська збираються–таки поновити свій вишкіл на кримській «Нитці». Щоправда, за умови, як раніше повідомлялося в ЗМІ, якщо вдасться домовитися про прийнятну орендну плату.

Набагато більше наразі задіяна «бетонка» тутешнього летовища єдиною в наших Військово–Морських силах морською авіабригадою. Скажімо, тільки цьогоріч екіпажі її протичовнових і пошуково–рятувальних гелікоптерів та літаків реально відпрацювали тут близько десяти польотних змін, готуючись, зокрема, до міжнародних навчань і операцій на кшталт «Активні зусилля» в Середземному морі.

У калейдоскопі подій

Дмитро Крицький — живий свідок усіх помітних подій у селищі за останні 49 рокiв. Очолює раду ветеранів війни, праці і військової служби Новофедорівки, незмінний депутат перших трьох скликань селищної ради. Його по праву називають хранителем гарнізонної історії, він веде «гарнізонну» колонку в газеті «Новофедорівка». У Саки–4 пан Дмитро прибув iще матросом, у розпал так званої Карибської кризи. Разом зі своїми співслужбовцями юнак із Конотопа обслуговував флотські бомбардувальники Іл–28 перед їхньою відправкою до Куби.

«Спека неймовірна, — згадує те гаряче літо 1962–го Дмитро Володимирович, — а ми на відкритих вогнищах посеред аеродрому розтоплюємо «сало» — так хлопці називали гарматне мастило. Авіаційну гармату занурювали в те розплавлене мастило, а після повного застигання обмотували папером і відправляли на склад. Водночас до гарнізонного пірсу підганяли судна для завантаження авіатехніки. Проте невдовзі надходить інша команда: розібрані бомбардувальники знову скласти й облітати. Польоти завершилися стрільбами й бомбометанням на острові Зміїний. Знову очікуємо на повторне розбирання «Ілів». Натомість командир полку Войцицький одного дня несподівано оголошує: «Усе, відсьогодні полку більше не існує». Виявляється, замість відправки на Кубу полк просто розформували. Причому його літаки потрібно було ще й власноруч здати на металобрухт. І ми це робили — просто різали «по–живому» автогеном. Деякі льотчики й техніки при цьому не стримували сліз».

І все ж не це найбільше закарбувалося в пам’яті пана Дмитра, а незабутні зустрічі з першими льотчиками–космонавтами Юрієм Гагаріним і Павлом Поповичем. Вони тут зупинялися по дорозі до села Молочного під Євпаторією, де був розташований центр зв’язку з орбітальними космічними апаратами.

Приземлявся на місцевому летовищі і «борт» №1 — з генсеком Леонідом Брежнєвим. «Через погодні умови, — продовжує Крицький, — його не прийняв Сімферополь. Для мешканців же гарнізону це мало позитивні наслідки. Дорогою до Михайлівки (села між Саками і Новофедорівкою. — Авт.) Леоніда Ілліча, певно, добряче потрусило, бо вже на третій день тут проклали нормальний асфальт».

На початку 90–х мій співрозмовник став довіреною особою одного з депутатів Верховної Ради України. Це допомогло згодом при вирішеннi вкрай нагального питання — про надання закритому гарнізону статусу селища міського типу. Воно загострилося через елементарне безладдя і невизначеність місцевого командування відразу після розвалу Союзу, пояснює ветеран. Після цього у колишні режимні Саки–4 дедалі частіше почали завертати відпочивальники. А приморські землі, що досі не використовували військовi, всіма правдами і неправдами почали інтенсивно забудовувати.

Агов, інвесторе!

Чи світять «перелицьованому» авіагарнізону повноцінні курортні перетворення? «А вони вже відбулися, — вважає колишній морський льотчик із Сак–4, а нині голова Сакської райради Микола Росоловський. — Побудовані міні–пансіонати, людей у Новофедорівку щороку приїжджає дедалі більше. Наводимо елементарний порядок. Вільна приморська земля у селищі ще є, тож ми сподіваємося, що туди повернеться московський інвестор. Він хоче звести тут лікувально–оздоровчу базу для спортсменів–водників. А це додаткові робочі місця для тих же військових пенсіонерів. Окрім того, наразі розглядають питання про розміщення малої авіації. Один варіант — база Євпаторійського авіаремонтного підприємства. Інший — Новофедорівка, тим паче що у нас уже є досвід спільного базування військової та цивільної авіації». Одначе при цьому пан Микола зізнається, що місцевий бюджет зиску від тієї приморської забудови поки що не отримує. Бо, за його словами, досі немає законного механізму, аби примусити чи спонукати власників реєструвати свої міні–пансіонати, відтак сплачувати відповідні податки. Однак голова райради сподівається, що кримському прем’єру Василю Джарти зрештою вдасться вирішити цю проблему на найвищому рівні.

А от селищний голова Новофедорівки Іван Фабишевський налаштований не так оптимістично. Мовляв, перш ніж говорити про якісь курортні перспективи, потрібно спершу вирішити, що робити з очисними спорудами. Адже Нугеровське озеро, куди скидають селищні стоки, вже майже переповнене. Коштів же на невідкладний ремонт нема.

Варто додати, що найбільше змін на краще, як зазначають у самій Новофедорівці, відбулося тоді, коли селищним головою був Олег Колодяжний. Зокрема, відремонтували більшу частину колишнього Будинку офіцерів, де тепер працюють танцювальний і хоровий гуртки; провели скрізь вуличне освітлення, воду, розпочали будівництво храму Федора Ушакова. Одначе довести розпочате до кінця молодому 30–річному селищному голові й дипломованому військовому льотчикові все ж не вдалося — минулого літа його на очах дружини розстріляли двоє невідомих із автомата у Саках. Колодяжного поховали на території не добудованого ним храму. Правоохоронці ж досі відпрацьовують декілька версій злочину, повідомили «УМ» у кримській міліції. Спочатку ж вони взяли «кавказький слід», заарештувавши представника чеченської діаспори у Сакському районі Ахмед–Хана Вагапова. Проте в листопаді 2010 року в Залізничному суді Сімферополя його провину в замовленні розстрілу селищного голови довести не вдалося. Злочином Вагапова визнали тільки погрози щодо працівників правоохоронних органів, «впаявши» йому за це три роки умовно...

А ТИМ ЧАСОМ...

За повідомленням американської газети «Вашингтон Таймс», в Україні до шести років позбавлення волі засуджений росіянин Олександр Єрмаков. Його звинувачують у тому, що продавав Китаю секретну документацію на кримський полігон «Нитка». Китай, далі продовжує видання, наразі займається введенням у стрій власного авіаносця. США стурбовані тим, що він може бути використаний для встановлення контролю над Тайванем.

Посилаючись на джерела в СБУ, видання стверджує, що Китай обіцяв Єрмакову 1 мільйон доларів за надання інформації, що становить інтерес (креслення, дані на флеш–носіях тощо). З’ясувалося, що впродовж останніх десяти років ув’язнений допомагав китайській стороні вербувати колишніх радянських військових фахівців.

ДОВІДКА «УМ»

Перше поселення грецьких колоністів на території нинішньої Новофедорівки датується V століттям до н.е. До 1917 року тут налічувалося кілька будівель, серед них — дача «Ал», власник якої Шовкопляс поставляв лікувальні грязі в Лівадію для лікування царевича Олексія. У тридцятих роках минулого століття біля моря облаштували один iз польових аеродромів Качинського училища військових льотчиків. У 1939 році утворено авіаційний гарнізон Саки–4. У лютому 1945 року його аеродром прийняв літаки з главами країн антигітлерівської коаліції, президентом США Франкліном Рузвельтом і прем’єр–міністром Великої Британії Уїнстоном Черчiллем. Постановою Верховної Ради Криму від 12 грудня 1992 року на території гарнізону утворено Новофедорівську селищну раду Орєховської селищної ради, у листопаді 1995 року — селищну раду районного (Сакського) підпорядкування.

Морська берегова лінія Новофедорівки сягає чотирьох кілометрів. За два кілометри від селища розташовані озера, де добувають харчову сіль, а також ропу.